Діма прокинувся на лікарняному ліжку. Біля нього сиділи Даня й Андрій.
- Як ти? – Запитав Даня.
- Де я? - Прикривши очі від яскравого світла, запитав Діма.
- Ти в лікарні. - Андрій відповів.
- Що сталося? - Запитав Діма.
- Ну, коли світло Місяця потрапило на ту тінь, ти знепритомнів. – Відповів Андрій.
Діма встав з ліжка і підійшов до вікна. Він довго стояв і дивився в одну точку.
- Ти теж їх бачив? - запитав Діма.
- Кого її? - Хлопці переглянулися.
- Ну, та стара жінка, яка стояла на кухні. - Відповів Діма.
- Там не було старої жінки, це був просто рушник, тобі здалося. – Засміялися хлопці.
Але Діма їм все одно не повірив. Через годину його виписали й вони переїхали в нову квартиру. Діма пообіцяв собі більше ніколи не згадувати цю історію.
Через годину після того, як Даня й Андрій увійшли в кімнату Діми, вони поговорили з лікарем.
- У нього дуже розхиталась психіка й тому йому не треба розповідати, що там насправді сталося. Сказав хлопцям лікар.
- А що ви пропонуєте йому сказати? - запитав доктора Андрій.
- Скажіть, що цей ему просто здалось що в нього розігралась фантазія. Відповів лікар.
Хлопці придумали цю історію про рушник, щоб не травмувати психіку Діми до кінця. З тих подій минуло вже три роки, але Даня та Андрій все ще не наважилися сказати Дімі правду.