Вітя Остапченко

Йому сім, а він не знає , що таке батьківська ласка. Його б'є   вітчим. Як на це реагувати? Що робити? Раз за разом Вітя чув, такі слова , як: “монстр”, “нікчема”, “Краще б я тебе не народжувала”. Він просто хоче любові від батьків, ні - це гріх хотіти неможливе! Хлопчик вирішив для себе, що йому достатньо улюблених книжок і школи. А він ж просто маленький рижоволосий хлопчисько з чорними, як смоль, очима, але також неймовірно худорлявий і маленький для свого віку.

Вітя мав щоденну рутину: вставав зранку, готував сніданок, потім йшов до школи, де він із задоволенням проводив час. Повернувшись додому: готував вечерю, прибирав в домі, робив уроки і якщо пощастить не бути побитим вітчимом,  рано  лягав спати. 

Остапченки жили в невеликому двоповерховому будинку на вулиці Лесі Українки, дім №3. Зі стінами кольору гірчиці і коричневим дахом. На території будинку була клумба з кущами троянд, які посадила мама Ярина. В хаті на першому поверсі розташувалися: кухня, вітальня, гостьова кімната, ванна кімната; на другому поверсі - дві спальні,  ванна кімната. А на стриху жив Вітя - це було більше схоже на кладовку, аніж приміщення придатне для життя. Всюди розкидані коробки, на які  осів пил, мішки з одягом, старі іграшки. Підлога - це старий паркет, прогнивший в декількох місцях, стіни білі з жовтими плямами та тріщинами. В дальньому правому кутку була стара розкладка, на якій спав хлопчик, над нею висів старий годинник у формі сови. Стола в кімнаті не було, зате було маленьке, кругле віконце з дерев'яною рамою, через нього зранку в кімнату пробивається проміння і будить Вітю. Якщо ви подумали, що у всьому будинку такий інтер'єр, тоді ви помиляєтесь, у всіх кімнатах зроблений якісний ремонт:  покладений світло коричневий ламінат, стіни пофарбовані фарбою тілесного кольору, а меблі були зроблені найкращими майстрами міста Львова.

Вітя прокинувся о п'ятій ранку, встав з ліжка, одягнув на себе темно сині потерті джинси, які явно були на нього великі і червону футболку, яка була йому по коліна, вмився і пішов готувати сніданок для всіх. Виконавши свої обов'язки він піднявся в свою кімнату і сів читати книжку. Хлопець знав, що в суботу вітчим любить випити, тому старався не висовувати носа з кімнати, принаймні такі були плани. Вітя просидів весь день за книжками, які взяв у шкільній бібліотеці і навіть не думав виходити з кімнати, але його замучила спрага. О  дев’ятій вечора, він тихо спустився на перший поверх і попрямував на кухню, яка розташована навпроти вітальні,з якої було чутно маму і Сергія. Хлопчик непомітно, як мишка, дістав біле горня з круглою ручкою, налив в нього води. Він хотів вже повернутись в свої “хороми”, але випадково почув розмову старших:

- Люба, та відай ти Вітю тому дурню, тобі ж краще буде - з вітальні донісся сиплий, низький чоловічий  голос - це був Сергій.

Вітя не бачив батьків, так як двері у вітальню були зачинені, але добре чув їх розмову і вже здогадався про кого вони говорять.

-”Мене віддадуть, але кому?” - подумав Вітя і ненароком підійшов ближче до дверей.

-А якщо він відмовиться від нього? І тим більше ми не знаємо де він живе. - роздався схвильований голос Ярини.

-Не переймайся Міша завжди хотів дитину і, повір, він буде радий, що в його житті з'явиться Вітя. А живе він в Києві, але зараз він переїхав у літній будинок, в околицях Львова, на вулиці Коновальця, номер будинку не пам'ятаю, але чув що його називають ”вілла Кшечуновичі”. - сиплий чоловічий  голос, говорив спокійно і впевнено.

Після почутих слів у Віті навернулись сльози ”В нього є батько?”, “Справжній?”, від несподіванки він випустив горня, яке в результаті  розбилося об підлогу. А поки хлопець отямився до нього підійшли батьки. Мама дивилася на нього сердитим поглядом, а Сергій закричав:

-Сволочь, як ти смієш нищити моє майно, ти в мене зараз заробиш, я навчу тебе цінувати чужі речі! - він замахнувся і вдарив Вітю, так сильно, що той відлетів назад. Але вітчим не зупинився і вдарив в друге, в третє, і ще декілька раз. Потім взяв за волосся і вже хотів вдарити хлопця по обличчю, але Ярина його зупинила.

-Тільки не по обличчю, - бездушно сказала мама і ніжно обняла Сергія - а то люди будуть говорити, що ми його б’ємо.

-”А хіба ви зараз мене не б’єте?” - на секунду задумався Вітя, але його думки перебила різка біль в животі.

- Цей урод, це заслужив! - заричав вітчим. І хотів вже відштовхнути дружину, як вона обняла його ще сильніше.

-Все заспокойся! - не витримала Ярина і заричала на чоловіка. - А ти йди до себе в кімнату - вона подивилася на Вітю і вказала рукою на сходи.

 Ярина хоч і була худа, і виглядала, як ангел, але характер мала диявольский, її в гніві боявся навіть сильний, двохметровий Сергій. Так що він слухняно відпустив волосся Віті, а хлопець впавши на підлогу скрутився від болі і тихо застогнав. “За що з ним так?” з цими словами Вітя доповз в свою “кімнату”, заліз на розкладку і заревів в подушку. У хлопця неймовірно сильно болів живіт і в грудях, настільки сильно ,що йому було боляче дихати. З кожним подихом його пронизувала біль у всьому тілі. Заспокоївшись Він задумався про почуте: “В мене є тато і його звати Міша”, а ще Вітя знає де він приблизно живе, тепер він заплакав від щастя і заснув з усмішкою на лиці.

Прокинувся хлопчик, як завжди о п'ятій ранку, ледве піднявся з ліжка і пішов на кухню, приготувавши батькам сніданок, піднявся до себе. Почав придумувати план втечі з цього пекла. Він думав цілий день і зупинився на думці втекти завтра після уроків. Так і пройшла неділя, за роздумами.