6.

Столиця була переповнена — на Інтронізацію Нового Магістра Ордену тисячі цікавих стікалися з найдальших закутків країни.

Гомінкий збуджений натовп зібрався перед Головним Храмом пліткуючи та переказуючи чутки . Усі дякували Богові, що дав країні мудрого, не по літах хороброго мужа, готового покласти власне життя за простих кметів .

– От тобі хрест, – гарячкував бондар, – Магістр Асат , сам один , вистояв проти самого Диявола та його війська! Вийшов неоружний, лише з хрестом та вірою – зупинив легіони тьми!

– Смерть лицарів – то промисел Божий, – стояв на своєму мельник. – Щоб увіковічити славу святих мучеників і взяти до небесної Варти.

– Та не перемогли б їх бісівські сили, – вставив бондар, – якби не Раг-Ренегат з тою відьмою … встромили ножа у спину!

– Божий план! – уперто гнув своє мельник. – Віра творить дива, коли меч безсилий…

– А кажуть старого Магістра отруїли свої ж прелати… – втрутився в розмову син бондара, шибеник років десяти ….

На щастя для батька слова сина притлумили схвальні вигуки юрби : Капітулат оголосив п’ятьох загиблих лицарів Ордену великомучениками . Бондар зблід, перелякано озирнувся і гримнув:

– Прикуси язик, дурне ! От погрію тобі ребра вдома , щоб бісівські брехні не розносив!

– Аваріса кістяні гінчаки розірвали на околиці , – тихо прошепотів молодий лицар, схилившись до свого кінного товариша в каптурі. – Хотів утекти з міською казною. Тільки по гербу й пізнали… Аксентій загинув на сходах церкви, захищаючи дітей та жінок….

– Унмату так і не знайшли, – додав він ще тихіше.

Той, що в каптурі, не відповів, мовчки кивнувши. Натовп вибухнув лайкою й прокльонами,кленучи «зрадників роду людського»: Раг-відступник, некромант Шарам та відьма Жива були піддані анафемі і вічному прокляттю.

– Асат сховався в підвалі ратуші, ні жінку ,ні дитину не впустив, – продовжив лицар, – страшна там була бійня. Ні малий, ні старий не вижив. Один хлопчик ,лиш врятувався сховавшись у діжці… Та й той пропав минулого тижня без сліду.. Не треба Ордену такі свідки…

– А Шарам? – тихо запитав вершник в каптурі

– Тіла не знайшов. Тільки ту половинку скривавленого медальйона на камені .

Жива мовчала. Тільки міцно стискала під сорочкою цілісний медальйон – дві половини зійшлися докупи: мамина… і друга, відьмацька.

– Магія слабне, — прошепотів вершник. – Час їхати.

Молодий лицар і його супутниця рушили. Коли вони минали жебрачку з малечею, Жива сповільнила хід, щоб кинути срібник. Порив вітру на мить відхилив тканину каптура , відкривши її обличчя: одна половину — прекрасну,янгольську , а іншу — понівечену рубцем. Холодний погляд відьми зустрівся з нажаханим обірванки .

– Вбережи, святий Асате -хрестячись, зашепотіла матір, притискаючи дитину , відчуваючи, як холодна хвиля липкого страху піднімається зсередини.

Мабуть, злякавшись імені святого поборника , вершники зникли у провулку.

Жінка поклала хрест вдруге,міцно стискаючи срібник… Усі ж бо знають: відьмине поріддя – наймерзенніше породження Темряви. Мічене її тавром, блукає світом, несучи зло. Добре, що є святі вої Ордену Світла ,які стоять проти Зла, захищаючи простий люд…