Глава 42. Казка закінчилася.

Цар Горох висловився категорично і, здається, ніщо не примусить його змінити рішення, хоч воно й призведе, напевно, до катастрофи. Навіть уявити не можу, що зараз буде. Чорний Змій у гніві – і ворогу не побажаєш такого побачити. В моїй голові швидко змінювались цілком вірогідні картини майбутнього.

Чорний Змій на імення Лютий згадує свою сутність, перетворюється на чудовисько і спалює вогняним подихом царя Гороха, лише пляма кіптяви на землі залишається. А царівну забирає і знущається над нею усіляк, бо вона не може пробачити йому загибелі батька.

Війна продовжується і швидко завершується поразкою Горохового Царства...

Летючі ескадрони зміїв, тих, що гориничі, вщент випалюють непокірне царство...

Тисячі біженців, мов волоцюги, бродять сусідніми країнами і падають,  помираючи з голоду.

Чорний Змій бере мене і бабусю в полон, шантажує Берегиню, мов, завдасть мені шкоди – і вона відкриває кордон до нашого нечарівного півсвіту.

Біль, занепад, розруха... Усюди літають пожирачі енергії, підштовхуючи народ на проявлення темних аспектів душі...

Кінець світу. Вистава під назвою «цивілізація планети Земля» завершена.

Крапка.

Ух! Треба якось боротися з негативом у голові, бо він може втілитись у життя. Можливо, це не кінець? Можливо, зараз щось відбудеться неочікуване і врятує ситуацію, яка знається мені патовою? Повинно нас урятувати якесь диво...

- Татку!.. - Оленка якось занадто спокійно притискається своєю чарівною голівкою до могутнього плеча Змія і загадково посміхається, неначе й не чула щойно необдуманих слів батька. - Пізно відмовляти у весіллі... Ми вже з Лютиком... того! І, цілком імовірно, всередині мене вже живе крихітне змієнятко. Твій, до речі, онук. Або онучка.

І все.

Діти, виявляється, вирішують усі проблеми, ще навіть не народившись. Щоправда, вони ж створюють і купу нових проблем, але то буде пізніше.

А зараз усе налагоджується!

Цар Горох непритомніє, точніше, вдає, що непритомніє, а на ділі морщить лоб і ворушить губами, вже підраховуючи, які вигоди матиме, побратавшись зі Змієм.

Царівна Оленка кидає свого Лютика і кидається до батька, все ж таки одна рідня на білому світі лишилася, не вистачало ще втратити єдиного батька через банальний нервовий інфаркт перед самим весіллям, а потім цілий рік чекати на закінчення жалоби.

Лют Чорний Змій кидається за своєю Оленкою, яку тепер і на крок від себе не можна відпускати, коштовність таку рідкісну.

Царівна обіймає батька, Лютик обіймає царівну, Горох намагається обійняти доньку, але зачіпає рукою і майбутнього зятя. У підсумку всі обіймаються.

Щасливе возз'єднання сім'ї!

Завіса!

- Рисо, - гукає мене бабуся, яка цілком уже цілком отямилась після складного чаклунства. - Добре, що ти навчилася із Землі-матінки силу брати. Просто молодець! Все відбулося у слушний момент. Стрес допоміг тобі дістатися сил берегинь. І зараз мені твоя допомога знадобиться. Будемо виправляти твої помилки. Головне вже зроблено - Темна Відьма зараз не може нікому нашкодити. Але тепер нам потрібна залізна труна, щоб закрити в ній Каргу і завершити чаклунство. Силові пута не зможуть утримати відьму такої сили довго, а залізо з накладеними на нього заклинаннями утримає. Крім того, слід знайти затишне таємне місце, щоб більше ніхто стару Відьму відшукати не зміг і випустити...

Взагалі-то, я не винна в тому, що випустила Темну Відьму, винен Любомир, який надумав подивитися, що в труні. Але це не важливо вже, тому краще промовчати. Яка різниця, що було? Головне тепер - убезпечити світ від злої чаклунки.

Не сумуй, Ларисо, - плескає мене по плечу бабуся, по-своєму розуміючи мою задумливість. - Кожен має право на помилку. Ми все виправимо. Поранених разом лікувати станемо, цілительські здібності тобі треба розвивати, ти ж, як і я - Берегиня.

- А Зачарований Ліс? Що з ним?  - обережно так запитую.

- Ліс я бачила, коли ми сюди їхали. Сумно, звісно, але що поробиш? Будемо насаджувати. Щоправда, здається мені, що дерева, які вижили, у сиру землю корінням впилися і вже не хочуть ні ходити, ні розмовляти. Буде звичайний ліс тепер.

Шкода, Зачарований Ліс одразу так навіював казковий настрій, але нічого не змінити. Постраждав він. Не можу сказати, що даремно. Може, якби не дерева, то не встигла б я Берегиню привезти. Усе по-іншому скластися могло й закінчитися трагічно для усіх.

- Що поробиш? Війна не минає без втрат. Не лише дерева, усе Царство Гороха могло загинути. Не варто зараз лити сльози. Варто думати про майбутнє. Горохівців піднімемо ліс насаджувати, - заспокійливо погладжує мене по плечу бабуня. - Так, - переводить погляд на Любомира, - вихованець царя Гороха, Любчик? А це ж я порадила цареві взяти тебе на виховання і блазнівський ковпак одягнути, щоб уже ніхто не здогадався, що під одягом скомороха ховається спадкоємець царя Всевлада. Вибач, юначе, пам'ять тобі довелося трохи підправити... Але задумка моя вдалась. Дивіться, який файний легінь виріс! А інакше б тебе ще малим Чорний Змій згубив. Щоправда, ми з Горохом планували, що в тебе з Оленкою згодом зростеться, одружити вас хотіли. А воно он як складається...