Глава 40. Я повинна...

Тільки-но ми перетнули кордон, як усе повернулося на свої місця.

Крутий байк замінив вороний кінь із сріблястими, немов місячне сяйво, гривою та хвостом, що вже мало не діставав землі. Він заіржав весело, мабуть, у такому вигляді йому все ж краще.

Кіт за моїм плечем забурчав, скаржачись, що був позбавлений мови і, взагалі, у світі, позбавленому чар, все якесь не таке і почувався він незвично, і погодувати, найголовніше, забули. Хоча ніхто не їв, не до того зараз.

Одяг байкера змінився на місцевий, вже звичний і зручний чоловічий мисливський костюм.

А бабуня...

Бабуню я розгледіла лише тоді, коли ми повернулися у столицю і ошалілий від радості цар Горох зняв її з коня. Знімав начебто зсохлу стареньку бабусю, але тільки-но вона торкнулася ногою землі-матінки, як розправилася вже видна вродлива жінка середніх років із довгою шиєю, розумним поглядом, важкою косою, хитромудро складеною на голові, у білому вишитому одязі, велична і трохи нереальна навіть для мене, рідної онуки.

- Ба? – не втримала я здивований вигук.

А Горох як дивиться на неї захоплено!

- Ярослава! Сонце моє! Ти прийшла! Ти прийшла нас врятувати!

Дуже сподіваюсь на це...

- Риса! - почувся знайомий голос і міцні долоні лягли на мою талію.

- Любомире!

Задихнулася на мить, потрапивши в такі довгоочікувані обійми.

- Я знав... знав, що ти повернешся...

- А я не знала, що з тобою, не знала, чи живий ти, чи цілий! І так хвилювалася!..

- Риса... Кохана моя! - Губи царевича знайшли мої і на кілька хвилин ми випали з реальності.

Саме займався світанок, несміливо малюючи на небі ніжні рожеві пелюстки. Пташки щебетали, розповідаючи одна одній ранкові сни. Піднімали в бік сонця, що тільки-но сходило, свої голівки розбуджені квіти.

Ідилія.

Можливо, поки я їздила у свій світ, тут уже все закінчилося?

Скажіть мені, що настав мир, що дивним чином усе владналося, що життя триває... Га, Любчику?

Так хотілося повірити у казку...

Але чому площа перед палацом заповнена озброєним народом? Чому ніхто не спить? Чому тривожні обличчя і напружені тіла? Чому кривляться губи у вартового, який дивиться, не відриваючи від очей, у підзорну трубу?

- Що бачиш? – підходить до вартового і суворо задає питання Берегиня.

- Нові зміїні загони наближаються до кордонів царства. Багато їх... – голос чоловіка зривається. - І летить хтось...

- Горох? Ти готовий до оборони? - обертається Берегиня.

- Велет Святогор і богатирка Синьоочка прийшли, збирають ополчення. Але надто мало нас, а змієві війська без ліку.

- Розслабився ти занадто, царе.

- Погано без тебе, Ярославонько...

Бабуня забрала у вартового-спостерігача підзорну трубу, припала до неї оком, вдивляючись.

Мабуть, у Берегині зір кращий, ніж у звичайної людини, бо швидко розгледіла:

- Чорний Змій летить. І Карга з ним.

- Впораєшся?

- Ой, не знаю, царе Гороху. Дежавю якесь... – зітхає Берегиня.

- Що, Берегинє, про що ти? Яке таке «дежавю»? – не розуміє Горох.

- Усе, як минулого разу, коли Івашко загинув... - Брови бабусі зійшлися на переніссі. - Лариса, ти мені потрібна. Багато років тому під час вирішального бою я плела складне заклинання, щоб захопити в полон Каргу, позбавити її можливості зло творити. А вона жбурнула в той час в мене кулю, зліплену з темряви. Тоді Івашко закрив мене своїм тілом, а я не ризикнула перервати заклинання і не змогла його захистити. Він загинув, але урятував усіх... Я не хочу, щоб історія повторилася. Не хочу, щоб загинув ще хтось! Ти маєш мені допомогти, Рисо, і контролювати Каргу, поки я плестиму заклинання.

- Але я не вмію... Бабуню, ти ж мене на навчила! Я нічого не вмію!

- Ти, Рисо - Берегиня. Сила твоя - у землі. Земля-матінка міць має безмірну. Ти повинна її намацати, відчути! У себе прийняти! Якщо це зможеш – то все тобі буде підвладно.

Я спробувала відчути. Навіть ніжкою тупнула. Нічого!

- Не можу. Не виходить.

- Ти – Берегиня! Це у тебе в крові!

- Моя кров надто довго спала! І тепер Земля не відгукується!.. Бабуню, я нічого не можу!..

- Ти повинна це зробити, Рисо! Як хочеш, але ти береш на себе Темну Відьму і блокуєш її напади, поки я завершу читати заклинання, яке її втихомирить. – До бабуні не догукатися! Вона ніби й не чує мене! - Окрім Карги, - продовжує Ярослава, - в нас ще й Чорний Змій буде. Відволікайте його, як хочете, щоб ми із Рисою змогли Темною Відьмою зайнятися. Це завдання для усіх інших!

Дивляться всі насторожено, ніхто навіть не уявляє, як зі Змієм боротися. Навіть, як його просто зупинити, хоч на певний час відволікти. Здавалося, що з'явиться Берегиня - і все само собою вирішиться. Але не так усе просто...