Глава 33. Не могли ми заблукати!

Незважаючи на попередження Яги, ми пішли до входу в підземелля. Не можна, ну ніяк нам не можна через Царство Змія. Якщо він мене в Зачарованому Лісі відчув, то вже на своїх землях відчує і поготів. Отже, шлях у нас один – через підземні ходи. Та невже зможемо заблукати? Там начебто й ніде.

- Не очікував я від Яги такої великодушності, - промовив Любомир, коли ми увійшли в підземелля.

- Люди іноді дивують своїми вчинками, - кивнула я. - Не люди - теж.

- Ти й сама здивувала Ягу, запропонувавши їй таку цінність, як молодильне яблуко. Вона здивувала нас у відповідь.

- Роби добро, кидай його у воду... Адже я вчинила так, не очікуючи нічого у відповідь. Просто шкода стало самотню літню жінку, яка живе в дрімучому лісі наодинці з Котом. Я й вирішила, що це яблучко саме для неї призначене. Але, бачу, вона сторонніх чарів не потребує.

- Так, навряд чи знайдеться інша чаклунка такої сили. Могла б світ, думаю, завоювати. Але її влаштовує бути Воротаркою біля воріт Наві.

Я кивнула:

- Кожен робить у житті свій вибір. І, навіть якщо вона, будучи ще юною прекрасною богинею, не мріяла сторожити душі померлих, то, все одно, вона прийшла до цього внаслідок власних виборів, які робила в житті. Так, Люб, ти на дорогу дивись!

- А що на неї дивитися? Не лисиця, не втече.

- Дивись, щоб ми не збилися зі шляху.

- А як тут зіб'єшся? Дорога пряма, рівна...

- А вам не здається, що ми мали б уже під'їхати до каменя-вказівника? - скромно поцікавився Веремій.

- Там, де написано «ліворуч» і намальована Яга в ступі? Напевно, ще рано. Думаю, ось-ось побачимо його...

Але ми їхали та їхали, але ніякого каменю так і не зустріли.

- Немає каменю, - констатувала я факт. - Але ж не міг таку брилу хто-небудь потягти!

Веремій згідно покивав:

- Пояснення тільки одне: ми заблукали.

- Та не могли ми заблукати!.. Може, ми минули її і не помітили?

«Ли... Ли...» - відгукнулося відлуння на підвищений тон Любомира.

- Не могли ми заблукати, - уже тихіше повторив він. - Адже ми весь час прямо йдемо і навіть бічних відгалужень жодного не було ще.

- Це все - чари Ягині. Адже вона попереджала, що зачарувала вхід. Ми із самого спочатку потрапили не на ту дорогу... - Зміїний царевич притримав коня, озираючись. - Та ми навіть жодного разу не зустріли відходів від наших коней! А три кобилки мали добряче помітити шлях...

- Леонардо! - покликала я, але баюн спокійнісінько дрімав на плечі у царевича і відгукуватися не бажав. - Леонардо!

- Та що ж таке? Поспати бідному коту не дають! Я ж тільки те й робив, що рятував ваші дупи, а ви... а ви...

- Леонардо, ми заблукали.

- Звісно! Звісно! Куди ж без мене? Двох кроків зробити не в змозі... - І тут до нього дійшло. - Ми заблукали? Ми заблукали!

У голосі баюна зазвучали панічні нотки.

- Лео, ти, звичайно, вибач, що я тебе розбудила. Але не хотілося б заблукати ще сильніше. А ти ж - кіт. Тим паче - баюн. Це означає, що можеш орієнтуватися на місцевості. Навіть у нашому нечарівному світі звичайнісінькі кішки іноді долають тисячі кілометрів, щоб повернутися додому або розшукати господарів. А для тебе вказати правильний шлях має бути легко, мов метелика зловити.

- О, справді?! Навіть у вашому нечарівному світі прекрасні божественні створіння, кішечки, не втратили свої надприродні здібності!.. Це чудово!

- Ось! - зраділа. - То давай, підкажи, як нам вийти на дорогу до Царства Всевлада!

Баюн покрутив головою туди-сюди і скривився:

- Тут пахне тільки чаклунством Яги! Я не можу визначити напрямок! Без найменшого поняття, де ми перебуваємо, і зовсім не знаю, як відшукати правильний шлях! На жаль...

Ми стривожено перезирнулися. Здається, навіть наші конячки відчули тривогу. І тільки чарівні лошата спокійно підбирали камінчики і з задоволенням хрумтіли ними, немов льодяниками.

- Рисо, спробуй поговорити зі своїм лошам, - вніс слушну пропозицію Люб.

Я спробувала. І вголос, і подумки. Але він тільки косив на мене недовірливим поглядом і продовжував вишукувати смачні камінці.

- Лошата ще занадто малі, - пояснив Веремій. - Це раз. Ти, Риса, господинею Урагану є поки що тільки номінально. Тобі доведеться приділяти чимало часу лошаті, щоб навчитися з ним спілкуватися. Це два. І, навіть якби ти вже могла з ним поговорити, то це нічого б не дало. Малюки не бували в підземеллях. І про Царство Гороха поняття не мають. Як вони можуть знайти шлях туди, де не були ніколи? Це три.

- І що ж нам робити? Може, повернутися назад, до Яги? – запропонувала я.

- Тут усе просякнуте чаклунством, - поворухнув носиком Лео. - Якщо ми спробуємо повернутися назад, то це вже не вийде. Ми потрапимо в якесь інше місце. І не факт, що те місце чимось буде кращим за це.

- Отже, нічого зробити не можна? Тоді просто продовжуємо рухатися вперед. Кудись дорога нас приведе, раніше чи пізніше.