Глава 31. Яга Віївна.

Я абсолютно цього не очікувала, але ситуацію врятував Леонардо.

Досі він безсило висів на плечі Веремія, але раптом підняв свою вусату мордочку.

- Я його чую.

- Кого? - не зрозуміла я.

- Я чую баюна. Доросла особина чоловічої статі, колір - чорний, темперамент холеричний, характер нордичний, але до розмови готовий. Звати - Кіт.

- Про що ти?

- Та про баюна баби Яги, про кого ж іще?

- Точно! У неї має бути чарівний кіт! І ти, що, спілкуєшся з ним телепатично?

- А що робити? Ви ж тут стоятимете, поки ваші організми отруяться і припинять життєдіяльність! І через свою дурість угробите прекрасного перспективного юного баюна в моїй особі! Ми всі загинемо, якщо я не візьму ситуацію у свої ніжні лапки! Усе, мовчіть! Сеанс зв'язку пішов!

Звісно, ми миттєво роти на замок, тут уже не знаєш, чим краще дихати, носом чи ротом. Носом - сморід нестерпний, ротом - горло вже дере і кашель проривається. Але нічого, нехай Лео спілкується зі своїм старшим побратимом. Йому жити хочеться, значить, і нас за собою витягне.

Хвилин за десять переговорів, коли вже й очі сльозилися, і легені почали викашлюватися, баюн, нарешті, вийшов із прострації.

- Усе. Я домовився. Зараз нас вельмишановна Яга Віївна прийме.

З того боку берега з'явилася нечітка через дим, що стелився, постать, змахнула палицею, яку тримала в руці, і вогонь на річці став потроху вщухати, а залізний міст - втрачати червоні відтінки. Дим теж влігся, і ми змогли розгледіти бабцю, що стояла на тому боці смертельно небезпечної ріки.

Реально, бабцю, стару і страшну, зморшкувату і кістляву. Кістяна нога поцокувала під час руху. Але, незважаючи на зовнішній антураж, від неї просто несло силою і впевненістю в собі. У руці в неї, як тепер було зрозуміло, була не палиця, а мітла, за яку вона зараз просто трималася. Другою рукою впиралася в бік. Дуже колоритна особистість.

Та й за її спиною вид був атмосферний. Крізь клаптики диму, що швидко танув, виднівся темний похмурий ліс, дерева кремезні, з покрученими стовбурами, кострубатими гілками, густим підліском. Біля самого лісу стояла хатинка на двох міцних таких курячих ніжках. На одній нозі був замкнений товстий наручник, вірніше, наніжник відповідного розміру, довгий надійний ланцюг тягнувся до найближчого дуба. Кігті другої ноги задумливо дряпали ґрунт, вириваючи клапті трави. За хатинкою тулилася маленька, особливо якщо порівнювати з царською, банька. Біля її стіни акуратно складені товсті поліна, а з труби валив дим. Банька топилася.

Далі розкинувся невеликий садок. За садком виднілася довга стайня.

Огорожа складалася, як і годиться, з кілків, на яких висіли світильники-черепи, і кінські, і людські, і, здається, один належав колись циклопові, бо сяяв він тільки однією очницею. І ще один - єдинорогу, на що вказував кручений ріг з півметра завдовжки.

Містичну атмосферу трохи псували качки, що копошилися неподалік у бур’яні, і кілька пагонів мальви, які ще не цвіли, але були щедро втикані малиновими бутонами, в обрамленні барвінку, що вже відцвітав. Отрута від річки туди чи не доходила, чи перешкоджали їй чари. На гілці дуба, до якого було прив'язано хатинку, сушилася, колихаючись на вітрі, білизна. Кілька жіночих панталон, сорочка і зовсім вже не вписувалося в пейзаж коктейльне чорне плаття, за розміром - емка. Ні, швидше есочка. Утім, я, можливо, помиляюся, і це просто дизайнерський мішок для картоплі.

Стара заговорила, голос у неї виявився гучний і зовсім не старечий, але дуже владний:

- Кіт мені розповів про вас. І дуже просив прийняти, турбувався за свого родича. Тож, так і бути, переходьте міст, поки остудила.

Довго просити нас не довелось. Ми рвонули щодуху, з пересторогою поглядаючи на перила, за якими по поверхні річки ще стелився, хоч і не високий, але вогонь.

- З.драстуйте... шановна... - Я не знала, як правильно звернутися до Яги. Назвати бабою не ризикнула. Раптом образиться? - Спасибі...

Очі запалилися, підпухли й свербіли. У роті пекло, язик ледве повертався у роті.

- Хріново виглядаєте, - окинула нас поглядом стара. - Так, негайно в лазню, треба з вас отруту виводити.

Ніхто не заперечував. Леонардо тільки жалібно нявкнув тоненьким голоском. Йому, як і нам, справді, було погано.

У лазню ми завалилися всі разом, так би мовити, і хлопчики, і дівчатка. Сил перечити і відстоювати моральні принципи ні в кого не було, навіть у мораліста Любомира. Роздягнулися в передбаннику і, навіть не дивлячись один на одного, перейшли в парилку. У голові переверталися жорна і страшенно нудило. Яга вилила на розпечений камінь кухлик трав'яного відвару, і сильний луговий дух наповнив приміщення.

- Ось, пийте, - вручила кожному по великому глечику з гарячим відваром, у якому відчувалися і стиглі ягоди, і сонячний мед, і ще невідомо що. - До того, як покинете лазню, глечики мають бути порожніми!

Ми згідно кивали і пили, пили, пили. І навіть баюн жадібно сьорбав із наданої йому мисочки.

Потім Яга звеліла лягати на гарячий настил у вигляді триярусних лавок. Любомир ліг на найнижчу, Веремій зайняв середню, а я залізла на верхню, де вище і гарячіше. І тут стара власними руцями почала нас відходжувати віниками. Чоловіків - дубовими, а мене - березовим.