Глава 30. Ріка Смородина, Калений міст.

Не знаю, який зараз час доби, але виспалися ми чудово! Баюн уперше зміг використати свої здібності для того, щоб навіяти приємний оздоровчий сон. Тепер проситиму завжди співати колискову. І не чіплявся вночі ніхто, і прокинулися всі бадьоро. Тепер ми їхали підземним ходом далі. Старовинний меч без піхов Любомир примудрився якось прикріпити до боку коня, щоб не тягнути в руках. Лео зайняв своє звичне вже місце в сумці Веремія.

Зміїний царевич їхав першим, я слідом, а замикав процесію Люб, щоб тримати нас усіх у полі зору.

Тиша, що панувала в підземеллі, давала змогу вести неспішні розмови, а запитання просто товпилися в моєму мозку, вимагаючи відповіді.

- Веремій, а як так вийшло, що Чорний Змій одружився зі звичайною людською жінкою?

- У батька було за час його життя чимало дружин, наложниць і рабинь. Людські жінки привабливі для зміїв. Але тільки моїй матері вдалося виносити і народити життєздатну дитину, тобто, мене.

- Чому ж він не одружився зі зміїхою? Хіба вони некрасиві?

- Надзвичайно красиві, тільки норовливі, самовільні й уперті. Але справа не в цьому. Більшість зміїв обирає в дружини представниць свого роду і, найчастіше, одну на все життя. Напевно зі зміїхою у Чорного Змія народилися б здорові міцні сини і дочки. Але він вбив собі в голову, що тисячоліття тому в його першому втіленні була в нього кохана дружина. Там темна історія з купою знаків питання. Але батько вважає, що одружитися зі зміїхою - це зрадити кохання. А з людськими жінками можна.

І раптом у баюна, що мирно дрімав на плечі в зміїного царевича, почався черговий напад яснознання. Він підвів голову, втупився в одну точку і почав неквапливу розповідь:

- Сталася ця історія в незапам'ятні часи, так давно, що навіть пізніші боги вважають її легендою. Тоді стародавні боги вели виснажливу війну з велетнями. Тривала війна десять років зі змінним успіхом і, врешті-решт, в живих залишилися лише боги Шибало з його коханою дружиною Шибалихою, та велетень Святогор. В останній небесній битві не втрималися вони і впали на Землю.

Шибало з Шибалихою, щоб не розбитися, встигли перетворитися на могутніх зміїв. І оселилися на березі річки Горині, з чого називати їх стали Гориничами. Святогор звалився з такою силою, що по пояс у землі застряг, ледве вибрався. Був він такий величезний, що земля не витримувала його ваги. І сталося так, що втратили всі троє пам'ять, забули, хто вони такі. Шибало з Шибалихою розплодилися, від них походять всі існуючі нині змії-перевертні. Деякі нащадки їхні здичавіли, стали людям шкоду завдавати. А Святогор на неусвідомленому рівні продовжував шукати свого ворога. І знайшов. Зійшовся у смертельній битві Шибало зі Святогором і загинув. Але відродився опісля у своєму роду Чорним Змієм. Тільки на той час його кохана дружина була вбита іншим богатирем. Відтоді Шибало, втілюючись знову і знову, шукає свою кохану. Але не знає він, що Шибалиха... Хррр...

Котик заснув мало не на півслові, і домогтися від нього ще чогось не вдалося. Утім, його розповідь сколихнула в мені спогади.

- Бабуся в дитинстві розповідала мені щось подібне. І навіть показувала якусь старовинну книжку з картинками... Так ось чому батько твій такий злий! Тому що нещасний...

- Риса! Ти жалієш Чорного Змія, нашого найпершого ворога?! - здригнувся Любомир, який прислухався до розмови.

- Я жалію нещасного закоханого.

- Та який він нещасний? - хмикнув Веремій. - Сам себе переконав, що є втіленням першого змія, а насправді хто знає, чи так це? Зовсім і не факт.

- А що стало з велетнем Святогором? У нашому епосі відомо кілька варіантів його загибелі... – почала я перебирати в голові казки та легенди.

І знову «включився» баюн:

- В історії людства не один був богатир Святогор, ось і перемішалося все в умах і розповідях. А той, справжній - син самого Роду-Творця. Просив він бога Вишнього наділити його такою силою, щоб ніхто з ним зрівнятися не міг. Вишній бог виконав прохання, але передбачив, що згубить його камінь. Так і сталося. Але до того був він царем, чоловіком, батьком. І Сварожич Ільм став його побратимом. Але, під час своїх мандрівок, знайшли вони з Ільмом величезну кам'яну труну. Приміряв її Ільм, але була вона йому надто великою, приліг у неї Святогор - припала впору. І в ту ж мить зачинилася. Велетень віддав побратиму більшу частину сили своєї і меч свій, що залишився назовні. Але як не рубав труну Ільм, та ще міцнішою ставала, з кожним ударом залізними обручами вкривалася. Так і залишився великий Святогор у труні кам'яній навіки...

- Усе? - Я вже так заслухалася, а баюн обірвав розповідь і знову заснув.

- В кожній казці є частина правди! Казка, якщо й бреше, та навчає! - продекламував Любомир.

- А якщо не казка, то цей велетень десь зараз спить у своїй кам'яній труні? - Я озирнулася, серце тьохнуло.

Трун навколо не виднілося, стародавні богатирі в них не хропіли.

- Зуб даю, - обізвався Веремій, - що пастку з труною влаштував Чорний Змій у новому своєму втіленні, щоб помститися за вбивство! Простак він, цей Святогор, той ще мудрило. Приміряти труну! Це ж треба?

- Леонардо! Ще що-небудь розкажи цікаве!

- Одна космічна секунда дорівнює п'ятистам земних років, - проголосив баюн.