Глава 29. І що з ним робити?

- Ааа! - закричав Любомир, замахуючись мечем, я ледве встигла перехопити вкотре його руку. - Я ж казав! Я казав! А ніхто мені не вірив! Змій поганий!

Веремій тільки відійшов на один крок і повторив:

- Так, змій. Але чому це «поганий»? І зовсім я не «поганий», а дуже навіть хороший. По-перше, красунчик. Так, Рисо? По-друге, сильний. По-третє, спритний. По-четверте, умілий. По-п'яте, розумний. По-шосте, освічений. По-сьоме...

- Я так і знав! Я давно здогадувався! Гнучкий, як прут, рухається нечутно, замки відкриває, мов горіхи, добрих людей відправляє в непритомний стан одним єдиним дотиком! Змій!

- Так я ж і не заперечую. Змій. Тільки не «поганий». Я ж ще не закінчив себе хвалити. По-сьоме, я - царевич.

- Ніякий ти не царевич! І ми щойно в цьому переконалися!

- Царевич. Тільки царевич Зміїного царства.

Упс...

- Ти - син Чорного Змія? - тупо перепитую.

- Єдиний. І неповторний.

Чудово! Тепер у мене в залицяльниках уже два царевича. На вибір. А в бідолахи Олени, царського роду дівиці на виданні, красуні й розумниці - жодного. Нічого, коли я повернусь у рідний світ, передам їй у спадок обох. Якщо, звісно, до того часу Любомир не вб'є Веремія.

Або Веремій - Любомира. Тут ще бабка надвоє сказала. 

Хоча... Легендарний меч Всеслава в руці колишнього блазня - вагомий фактор, щоб робити ставки на нього.

З іншого боку, ми не знаємо, які тузи ще можуть бути у зміїного царевича в рукаві. Переляканим він аж ніяк не виглядає.

Гаразд, продовжимо допит. Час з'ясувати правду.

- Відповідь прийнята. Поїхали далі. Твої цілі?

- Казку, що я випадково прогулювався Прикордонним Лісом, нюхав квіточки і натрапив на іносвітянку, можна вже не розповідати? Не повірите?

Я тільки ніжкою гнівно тупнула.

- Гаразд, - охоче погодився Веремій. - Тоді правду, якщо ви до неї готові.

 - Готові. Якою б вона не була.

- З чого ж почати? - почухав чорнявий кінчик носа.

- Давай із початку. Не тягни.

- З початку? Це з Адама і Єви?

- Не буди в мені звіра! - Меч у руці Любомира здригнувся.

- Та розповідаю я, охолонь. Отже... Що Чорний Змій давно мріє захопити Царство Гороха, а відтак і недоступний для нього нечарівний напівсвіт - це ні для кого не секрет. І розробляє він для цього хитромудрі плани. Це за його наказом вірний слуга пробрався в Прикордонний Ліс і розібрав у будинку Берегині піч. Вже не знаю, за допомогою яких чар вдалося йому це, адже ліс зачарований і не повинен був пропустити лиходія. Тим паче, до будинку відьми потрапити теж дуже і дуже не просто. Але якимось чином задумане Змієм було виконано. Добре, що не повністю, інакше бабця твоя, Риса, взагалі могла померти. Чорний Змій сподівався саме на це, і чекав, коли без підтримки Берегині ослабнуть чари, що підтримують кордон. За допомогою чаклунства постійно спостерігав за Прикордонним Лісом. Звісно, він одразу ж дізнався, що хтось з іншого світу потрапив у наш. І навіть одразу зрозумів, хто. Одного разу він ледь не захопив онучку Ярослави, але тоді йому завадив цар Горох, і тепер у нього з'явився другий шанс. Чорний Змій витратив колосальну кількість енергії, щоб перекинути мене прямо в ліс, захищений чарами Берегині. Саме тому я опинився там без коня, а вам набрехав, що кінь злякався і втік. Батько велів мені знайти дівчину, втертися в довіру і привести до нього, щоб він міг використати іносвітянку для відкриття кордону. Єдина складність полягала в тому, що він не міг тримати відкритим портал або відкрити новий, тож добиратися у Царство Змія слід було своїм ходом. Спочатку все йшло за планом. Я опинився просто біля місця переходу, але на той момент ти, Риса, вже пішла. Пішла, але недалеко. Я закликав змій і організував твоє падіння в яму, а потім витягнув тебе і став у твоїх очах таким собі героєм-рятівником.

- Ах ти ж! - не втрималася я від вигуку. - А я ж тобі повірила!

- На це і було розраховано, - усміхнувся Веремій. - Ти довірилася і пішла б зі мною, адже я пообіцяв допомогу. Усе сталося б за планом Змія, якби не цей блазень... Вибачте, Ваша Високосте! - жартівливо вклонився. - Якби не застогнав цей царевич, який на той момент царевичем ще не був. А далі ви й самі все знаєте.

- Не все. Як Чорний Змій збирався використати мене для відкриття кордону?

Зміїний царевич склав руки на грудях і знизав плечима:

- Та звідки мені знати? Батько не дуже мене любить і шанує. Я, хоч і його єдина дитина, але народився від звичайної жінки. Я не такий сильний, як йому хотілося б. Та й оборот мені дається складно. Мене, зрозуміло, цього навчили. Але, чесно кажучи, я вже років десять, як не обертався на змія, і не збираюся більше цього робити. Боляче, кістки всі виламує, сухожилля витягує, шкіра рветься, поки обернешся. Та й потім незвично, неприємно, незручно. Можливо, тому, що я наполовину тільки змій, а наполовину - людина. Отець мій повністю зміїної породи, так йому, навпаки, більше подобалося в тілі крилатого змія перебувати, над світом літати, вітер крилами ловити. Долітався, правда, що людиною вже стати не може, тепер то в гніві, то в депресії. І, як будь-яка змія, продовжує рости. Величезний уже до непристойності. Ні, краще вже я в людській подобі застрягну...