Глава 26. В столиці.

Ось ми і в'їхали в столицю царства Всевлада - славне місто Всевлад.

Подорож наша проходила більш-менш гладко. На самому початку, коли ми тільки-но перетнули кордон, Любомир з Веремієм ледь не почали за звичкою перепалку. Але пожирач енергії, що промайнув у височині між деревами, змусив їх заспокоїтися і далі вести бесіди тільки на нейтральні теми.

Типу:

- Як вам нині погода?

- Сприяє зростанню конопель.

- Коноплі цього року розкішні!

- Так погода ж гарна!

Винахід Чорного Змія, що збирає негатив, здався мені не живою істотою, а якимось механізмом. Тьмяна темна кулька з крильцями кажана, рухи її спочатку здавалися хаотичними, потім вона, мабуть, відчула здобич і рвонула зі швидкістю яструба кудись убік. За час подорожі царством Всевлада ми зустрічали таких ще кілька разів, але вже були обережні, доброзичливі і благочестиві, якщо так можна висловитися. Завдяки тому, що були попереджені, небезпеки вдалося оминати.

Але під час наближення до столиці царевич ставав дедалі неговіркішим і похмурішим.

- Друже дорогий, - не витримала я. - Не треба піддаватися гріху зневіри, коли у світі ще стільки гарних гріхів!

- Наприклад? - зацікавився Веремій.

- Наприклад, обжерливість, пияцтво, лінощі, перелюбство!..

- Ти пропонуєш мені всім цим зайнятися?!

- Я хочу підняти тобі настрій! Тому що зневірою своєю ти теж можеш привабити пожирача. Для нього це буде дуже смачна енергія, яку легко добути та ще й із постійним джерелом. А ну, посміхнися!

Царевич видавив посмішку, але вийшла вона в нього крива й кисла.

- Чого ти такий сумний? Скоро зустрінешся з батьками, сім'я возз'єднається і всім буде добре!

- А давайте в шинок зайдемо і трохи віддамося гріхам, тобою перерахованим? Хоча б не всім, - Веремій спіймав мій неоднозначний погляд, - а обжерливості?

- Який шинок, Веремію?

- Та ось цей, повз який ми зараз проїжджаємо. Називається «Ситий гусак».

- Який шинок, якщо ми за два кроки від царського палацу, де на тебе чекають і бенкет із ситими фаршированими гусачками на столі, і щасливі сльози матері, і міцні обійми батька?

- І все ж я наполягаю спочатку зайти в шинок. Нам треба поговорити...

- Так у чому проблема? Говори – тут усі свої.

- Ні, Рисо. Навколо повно сторонніх вух!..

- Ти на Любомира натякаєш? Якщо тобі потрібна порада психолога перед зустріччю з батьками, яких навіть не пам’ятаєш, то ми можемо поїхати трохи вперед або відстати. І ми поговоримо про це.

- Ти не зрозуміла мене, Рисо. Я не натякаю на Любомира і не хочу приховувати від нього те, що маю сказати. Я мав на увазі, що розмова має бути важлива,  а на вулицях міста вести важливі розмови незручно...

- Гаразд, - здвигнула я плечима. – Давайте заїдемо до «Ситого гусака», якщо це для тебе так важливо. Люб, ти не проти?

Блазень лише хитнув головою, здається, йому байдуже.

Ми звернули до «Ситого гусака», залишили коней слузі, щоб провів у стійло і погодував, а самі вибрали в досить чистому і просторому залі столик біля вікна, подалі від інших відвідувачів, яких поки що було небагато. До нас жваво підбігла рум'яна пишнотіла дівчина в білому фартуху. Вона радо посміхалася. Мабуть, тут були ситими не тільки гуси.

- Вітаю дорогих гостей у нашому популярному закладі! Ви дуже вчасно зайшли на вогник! Якраз закінчується робочий день і скоро тут буде не проштовхнутися. А зараз ви змогли зайняти найкраще місце і маєте можливість вибрати найкращі страви. Пропоную нашу фірмову: соковитий, запечений у печі ситий гусак, фарширований гречаною кашею з грибами! Або страва дня: відбивні котлети з м'яса ситого гусака з тушкованою капустою.

- А неси все, красуне! - Веремій помітно повеселішав.

- Ще в нас дуже смачні соління: бочкові помідори й огірки.

- Чудово!

- А пити що будете? Є виноградне й ожинове вино, свіже ячмінне пиво, збитень, медовуха, самогон...

- Вино на твій вибір. Пару глечиків!

- Веремію, не жени коней! – застеріг Любомир. - Грошей-то нам Горох виділив на дорожні витрати, але навіщо так багато всього замовляти? Ніби ми всю ніч сидіти збираємось... На нас у палаці чекають!

- Ніхто на нас не чекає, - відмахнувся царевич. - Ніхто про нас навіть не знає. Тому абсолютно байдуже, коли ми потрапимо до палацу, через годину, завтра вранці або, взагалі, через рік.

- Веремій, совість май! – підтримала я рудого. - Якщо тебе не хвилює, що твої батьки страждають, то подумай хоча б про мене, про мої почуття! Я від себе навіть думки жену, як там моя бабуся. Мені треба якомога швидше дістатися до Яги. А для цього потрібно швидше потрапити до палацу, перечекати обов'язкові сльози-охи-зітхання, бенкет з приводу повернення блудного сина, який сьогодні організувати вже не встигнуть. А це означає, що й завтрашній день теж пропадає. Хоч би післязавтра потрапити в підземелля...