Глава 25. У кожного свої проблеми.

- Отже, Ваша Величносте, я хотіла б знати, що ви мали на увазі, коли сказали, що Любомиру не можна зі мною їхати?

Горох пом'явся, роздумуючи, як би краще подати неприємну інформацію.

- Вам доведеться йти через землі Змія і через царство Всевлада, куди теж залітають слуги Змія, пожирачі енергії. Тільки сплеск гніву чи іншого негативу відчують, так до тієї людини й прив'яжуться, доїти будуть, як ту корову, до нових виплесків підштовхуючи. А Любомир з Веремієм тільки те й роблять, що сваряться! Ви, хлопці, й самі під вплив пожирачів потрапите, і Рису погубите!

А в цьому є сенс...

- Не буде такого, - поклав руку на груди в районі серця блазень. - Життям присягаюся, що не допущу зла в серці своєму і не буду більше заводитися з Веремієм, що б він не говорив чи не робив.

Цар Горох подивився на рудого, подивився, пожував задумливо губи, вирішив, мабуть, що того не втримати.

- Гаразд, їдь. Тільки постарайтеся дорогою лише про світле думати, лише про добре говорити. Поїдете через місто Всевлад, столицю царства Всевлада. З візитом до царського подружжя заглянете, допомоги попросите. Якщо через його землі ви ще якось можете пройти, то через зміїні - ніяк. А зі столиці сусідньої держави у володіння Ягині можна підземеллями вийти. Через царський склеп, в якому усі царі роду Всевлада поховані. Нехай Всевлад відкриє його для вас. Скажеш йому, синку, такі слова: «Час настав».

- І що це означає?

- Що треба, те й означає! Він знає! Так, усе, ідіть уже, готуйтеся до завтрашнього походу. Припасів побільше беріть, ця дорога довша буде, ніж попередні, і ніхто не знає, як воно складеться. Коням - вівса, у підземеллях їм іншої їжі не знайти. І одяг беріть, і зброю, і, взагалі, все, що треба. Я звелю комори для вас відкрити. І зброярню. Ні в чому не перешкоджаю.

Користуючись царською милістю, ми вирушили затарюватися. Насамперед попросили супроводжуючого слугу, щоб відвів нас до зброярні. Тут дуже акуратно холодна зброя по стінах була розвішана, луки та арбалети стояли на спеціальних підставках. У центрі кімнати - три невеликі гармати, біля яких гірками складені залізні ядра. Походивши, як музеєм, я взяла собі гарний пояс із трьома кинджалами різного розміру. Все одно ніякою зброєю користуватися не вмію, а так буде хоч чим ковбаску порізати. Чоловіки ж поводилися, як жінки в модному бутику, ахали, охали, приміряли на себе все, що бачили. Тільки дзеркал тут не вистачало для повної асоціації з модницями. Не продумано, однак.

Зрештою, Любомир обрав міцний меч, а Веремій - довгу тонку шаблю. І по кілька ножів. Від луків та арбалетів вирішили відмовитися, носити важко, незручно і, найімовірніше, взагалі не знадобляться. Якби їх можна було в бездонну сумку царевича покласти, то інша справа, але в неї вдавалося засунути тільки те, що проходило за розміром. Зате всякого дріб'язку - скільки завгодно.

Потім ми вирушили на склади, де я підібрала собі новий одяг і кілька запасних костюмів. Краще більше, ніж менше, сумний досвід уже був. На цьому я вирішила закруглитися і надати можливість чоловікам самостійно закінчити збори. Вони у мене запасливі, ось нехай і запасаються. Тим більше, що мене вже манила пальчиком царівна.

- Здрастуй, Оленко!

- Здрастуй, Рисо! Як я рада тебе бачити! Спасибі, що татові яблуко принесла, а то він останнім часом щось здався, жбан пива вже здолати не міг.

- Як Кассі?

- Росте. Чудо, а не кішечка! Вона мені стільки вже цікавого розповіла! І пісеньки співає. Коли я спати лягаю, заколисує колисковими, турботлива. Потроху в силу входить. Уже приспати мене може. А як там Лео?

- О, прекрасний котик, якщо не спить, то їсть, якщо не їсть, то спить.

- Не хвилюйся, хлопчики, зазвичай, пізніше розвиваються. Усьому свій час. Йдемо до лазні?

І ми, як уже стало традицією, пішли з царівною в лазню. І не тільки, щоб попаритися, а, здебільшого, поговорити.

- Як у тебе волосся відросло! - із захопленням помацала Альона мої вологі пасма. - Тільки вирівняти треба і кінчики підстригти обгорілі.

Чесно кажучи, я тільки зараз звернула на це увагу. Справді, волосся, яке завдяки невмілому перукареві жар-птиці, обгоріло і ледь прикривало вуха, тепер витягнулося нижче лопаток.

- І справді... І не тільки довшим стало, а ще й густішим, і кольором насиченішим! Як таке могло статися так швидко? – здивувалась я.

- Так це через кисіль, той, що навколо Молочної річки. Чудова маска, якщо потрібно відростити косу.

- Круто! Хоч косметичну фабрику відкривай, озолотитися можна.

- Що там у тебе на любовному фронті? - невинно поцікавилась Оленка.

- А що в мене може бути?

- Подорожуєш із двома привабливими чоловіками, які тобі симпатизують - і нічого?

- Може, в тому й річ, що з двома? - розсміялася я. - Жоден із них іншого до мене й близько не підпустить. Пильнують!

- Ага, зрозуміло. Але самій тобі хто більше до душі?

- Олен, мені вони обидва подобаються. Та й як вони можуть не подобатися? Але я не дозволяю своєму серцю закохатися, тому що ми з різних світів.

- Хіба це когось колись зупиняло? У романах пишуть...