Глава 24. Я для тебе – все!

- Послужила! Ох, і послужила ти старому цареві, іносвітянко! - схвально промовив Горох, отримавши яблуко і тут же вгризся в його золотистий бочок.

- Ми старалися.

- То що? Молодію вже? - Цар стягнув золоту корону і виставив на огляд присутнім лису маківку.

- Думаю, що дія яблука не миттєва. Головне, що воно запускає в організмі процес омолодження.

- Та я й не очікував, що прямо одразу кучері русяві полізуть, - Горох насунув на голову корону, яка одразу зсунулася по лисині до лівого вуха. - Але процес пішов! Я вже відчуваю!.. Ух!.. Вогонь по жилах побіг! Одружуся! Ох, одружуся!

Я серйозно дивилася на царя, який радів, немов дитина, якій купили на ярмарку льодяник. І мовчала. Тільки впилася очима вичікувально. Він і сам знає, що мені потрібно від нього.

- А чого тільки одне? - Цар звів брови будиночком, продовжуючи смачно хрумтіти яблуком.

- А більше не можна, Ваша Величносте. На немовля перетворитесь.

- На немовля не треба, не треба... Хто ж правити буде? Слухай, Рисо. Знаю я, чого ти від мене чекаєш.  І не буду сьогодні ні викручуватися, ні від розмови тікати. Був я вже в Оракула, був. І знаю, як ти зможеш повернутися до рідного світу.

Я продовжувала мовчати, хоч так хотілося врізати Його Величності в його царське око. Знову щось викручує. Щось йому самому потрібно, а намагається представити справу так, що це в моїх інтересах. І все ж, послухаємо.

Цар продовжив:

- Щоб кордон між напівсвітами подолати, потрібен тобі диво-кінь, такий, щоб одним махом тебе переніс через зачарований кордон. А такого коня можна знайти тільки в табуні Ягині...

Уууу! Знову казками запахло! Я ж вам не казковий герой, не добрий молодець, не Іван-царевич, не богатир. Я - слабка дівчина! Але я ж цього вголос не скажу. Якщо це єдина можливість повернутися додому, то піду і до Яги. Ех, бабусю рідненька, краще б ти мене всієї премудрості навчила, не довелося б тепер поневірятися.

- Риса! Ти мене почула? Кажу, знайти коня, який може проходити між світами, можна тільки в табуні Ягині!

- Почула.

- І що? Поїдеш добувати? Чи плюнеш на все з високої дзвіниці й залишишся в царстві моєму? - Горох дожував і закинув до рота недогризок молодильного яблука. - Я - добрий, дозволю в палаці оселитися. Можеш на кухні працювати або в палатах царських прибирати. А що вже там станеться у твоєму світі з твоєю бабусею рідною, так ти того й не дізнаєшся ніколи... А коли не знаєш – то про що й турбуватися?

Хмикнула я, смішно стало. Ех, царе, комусь батенько! Усе хитриш, усе на психіку тиснеш. Усе намагаєшся скористатися моїм незнанням.

Тільки пізно, я вже знаю, хто я є.

Тому дивлюся на нього спокійно-спокійно зверху вниз і відповідаю:

- Не гоже, Ваша Величність, таку роботу пропонувати онучці Стражу Кордону, славної Берегині Ярослави, яка Горохове царство врятувала від Змія Чорного та від темної відьми Карги. Хіба не так?

Ой, зніяковів цар-батенько. Не очікував. Але ж по очах бачу, що знав він усе, що з першої хвилини здогадався, хто перед ним. Пам'ятає ж мене маленькою. Та й ніхто інший не міг би кордон перейти. Почав то потилицю чухати, то чоло терти, слова підбирати.

Нарешті, підібрав:

- Що? Правда? Та невже ти, гостя випадкова - онука самої світлої Ярослави?

- Не варто, Ваша Величносте. Якщо я зовсім мала була, та вас пам'ятаю, то й ви мене не могли забути. Не щодня така оказія в царстві відбувається.

- Значить, знаєш усе... - схилив голову Горох. - Ну... вибач... Думав, якщо ти не відаєш, хто така, то й мені згадувати не слід...

Таки викрутився.

- Гаразд, - кажу, - забули.

- І що тепер, світ Рисо, скажеш? - обережненько так промацує ґрунт Горох.

- Та що скажу? Сам знаєш, царю-батенько, що заради тих, кого люблю, піду хоч на край світу.

- Значить, відправишся за чудо-конем?

- Відправлюся. Куди подінуся?

- Так і мені тоді одного прихопиш? Хоч лошатко? Жеребчика. Кобилиць Ягиня нікому не дає, на розплід тримає, а з жеребчиком може й вийде щось. Все ж я тобі, як рідний дядечко! І дитиною коли до цього півсвіту потрапила – врятував від Чорного Змія, і зараз допомагаю. Чим можу, тим і допомагаю, хоч порадою слушною. Без мене в тебе зараз ні баюна не було б, ні яблук молодильних. Хіба не так?

- Так, Ваша Величносте. Вийде - приведу коня. Не вийде - без образ.

- Та які образи, дитино? Я для тебе - все! І запаси провізії, і одяг добротний, і дорожні карти, і коней із царської стайні, і розповім усе, що знаю. Домовились?

- Домовились, Ваша Величносте.

Цар задоволено потер долоню об долоню:

- Тоді ласкаво прошу за стіл, бенкет на нас чекає, благополучне повернення з Ірію маємо відзначити! А потім - банька і спочивати, а то, бачу, втомилися ви сильно з дороги.

За вечерею я царя Гороха докладно розпитала про події, які відбулися п'ятнадцять років тому. Нічого особливо нового не дізналася, крім інформації про мого дідуся.