Глава 17. Василіски та моргули.

- Коротше, - підняло голову кошеня, яке досі дрімало, - як я розумію, ви йдете туди, не знаю, куди?

- Ми йдемо до Ірійських пагорбів, - насупився Любомир. - Відомості про них збереглися вельми уривчасті, бо давно ніхто не заходив на землі богів, хоч і самі боги вже там не з’являються...

І тут Леонардо почав віщати, тужливим голосом, закотивши очі:

- Після того, як Сварог зі Сварожичами розділили світ на дві половини, і після того, як виросло Світове Дерево, що з'єднало небо і землю, пішли в ріст інші дерева на вершинах Ірійських гір. На горі Сарачинській виросло дерево кипариса - дерево смутку і смерті. На білій горі Березані - біла береза догори корінням, вниз гілками. На самій Алатирській горі - дерево вишневе, поруч із ним - сонячний дуб догори корінням, донизу гілками, за ним - яблуня з яблуками золотими, чарівними, молодильними. А слідом - цілий чарівний сад виріс на горах Ірійських. У тому саду дерева чудові, трави шовкові, квіти лазурові. Струмки кришталеві встелені самоцвітами. У кронах співають птахи віщі, між дерев бродять звірі дивні, у струмках хлюпочуться риби із золотими плавцями та хвостами. І немає до гір Алатирських, до саду Ірійського шляху-проходу ні пішому, ні кінному. Давним давно всі проходи загороджені, всі доріжки замуравлені. Шлях перекривають гори стоячі, річки текучі. Стіною до неба Рипійські гори. Потоками бурхливими крижані річки. На сторожі стоять василіски міднокрилі та моргули мідноклюві...  Не пройти нікому, хто у світі цьому живе...

Баюн замовк.

- То я не з цього світу, тому мене Оракул і відправив за яблуками молодильними?

Кіт здригнувся і подивився на мене вже усвідомленим поглядом, стривоженим і туманним:

- Що це було? У мене, що, починаються напади яснознання? Веди стародавні почали відкривати переді мною свої сторінки...

- Судячи з усього, так. З твоєї розповіді я зрозуміла, що Ірійські пагорби насправді - гори. І їх не дві, а три, можливо, й більше. Що дістатися райського саду буде непросто. Що на шляху нам зустрінеться чимало перешкод... А можеш уточнити з приводу василісків і моргулів?

- Та звідки мені знати?! Я просто озвучив знання, що прийшло! Так у Ведах написано, одна глава коротка мені відкрилася, а подробиці і не відомі!

- Хто що знає про тварюк названих? Я з казок тільки василіска знаю... Коротше, він поглядом на камінь перетворює! Мерзенне чудовисько!

- Василіск, - почав пояснювати Веремій, - є різновид змія. Навіть скоріше його слід назвати химерою, бо тіло в нього товсте, як у жаби, крила кажана, лапи півнячі, зі шпорами, голова теж схожа на півнячу, а на ній м'ясистий гребінь у вигляді золотої корони, через що його ще називають маленьким зміїним королем. І ця істота дуже небезпечна. Поглядом очі в очі василіск вбиває моментально. Але навіть швидкоплинний погляд на чудовисько викликає повний або частковий параліч або навіть незворотне скам'яніння. Тут уже як пощастить. Його отрута - один із найсильніших токсинів у світі. Але до цього зазвичай не доходить, бо всіх потенційних ворогів він зупиняє ще на підході поглядом. Несприйнятлива до отрути і погляду василіска тільки ласка, але вона занадто мала, щоб нашкодити чудовиську. Василіск боїться грифона - але я вже давно не чув, щоб хтось зустрічав цих легендарних істот.

Я наморщила лоб, намагаючись згадати дитячі казки.

- У казках ідеться, що василіск не переносить крику півня!..

- Багато хто не переносить крику півня. І я теж. Щойно пірнув у сон - і тут тобі дуже неприємне кукурікання! У принципі, якщо надто довго кукурікати й не давати змію заснути, він, імовірно, загине від недосипання. У принципі, ще може вдавитися півнем, якщо надумає ковтнути його цілком, а попадеться особливо великий екземпляр.

Все це, звісно, смішно, але нас слід поставитись серйозно, бо хто зна, немов зустрінеться така напасть у дорозі.

- Бабуся щось щодо дзеркала розповідала... Мовляв, якщо василіск подивиться на себе в дзеркало, то закам'яніє.

- Багато жінок, подивившись на себе в дзеркало, особливо вранці, можуть скам'яніти. Рисо, як ти собі уявляєш цю ситуацію? Як ти підберешся до змія, не зачепивши його поглядом, і запропонуєш йому полюбуватися на себе? Мовляв, он у тебе прищик на носі вискочив, глянь, любий, га?

- Але ж не може він бути абсолютно невразливим?!

- Так, - погодився Веремій, - немає у світі абсолютно невразливої істоти. Василіску можуть нашкодити срібна зброя і вогонь. Але проблема в тому, що до нього не підібратися.

- Та нам і не потрібно до нього підбиратися! Чому ми розглядаємо способи його вбивства? Ідеальним варіантом було б обійти чудовисько так, щоб воно нас навіть не помітило!

- Для цього нам потрібні точні карти із зазначенням місць проживання василісків, ареол їхніх мисливських угідь, місця водопою, щоб не піти туди, де небезпечно.

- На карті в нас тільки дві цицьки, якийсь збоченець малював, - хмикнула я.

- Рисо! Навіть така карта - велика рідкість! - виступив на захист невідомого картографа Любомир. - Для того, щоб накреслити правильну карту, потрібно обходити місцевість уздовж і впоперек, що, в цій ситуації, абсолютно нереально!

- Та я все розумію. Тільки от не хочеться зіткнутися ніс до носа, точніше, око до ока з чудовиськом, яке поглядом вбиває. Так, а що там щодо мар... мор...