Глава 14. І знову в дорогу.

Шукане місце було за Зачарованим Лісом за день їзди, тільки не вліво, а вправо. Щоправда, об'їзна дорога незабаром закінчилася, вірніше, плавно звернула, обіймаючи столицю. Далі тягнулися вздовж Зачарованого Лісу луки з рідкісними вкрапленнями чагарників. Але, на відміну від першої подорожі, доволі скоро блазень звернув і повів нашу маленьку кавалькаду в хащі.

- Стоп! Любомире, ти географію вчив. Чому ми не можемо їхати вздовж Зачарованого Лісу, як минулого разу?

- Минулого разу ми їхали територією царства Гороха, а зараз ми виїжджаємо за його межі.

- І що? Лісом їхати безпечніше?

- Уяви собі, що так. Навіть сюди можуть дотягнутися посланці Чорного Змія.

- Щось я не зрозумію ніяк... Адже це не землі Змія, наскільки я зрозуміла. У чім небезпека?

- Річ у тім, - почав пояснювати Любомир, - що слуги Чорного Змія розлітаються нам світом і сіють смуту в усіх королівствах. І тільки царство Гороха захищене від їхнього згубного впливу близькістю Зачарованого Лісу і межі, що розділяє світи. Решта земель заражені насінням зла, ненависті, заздрості, розбрату, вони корчяться і гинуть у хворобах та стражданнях...

- Нісенітниця! - не витримав Веремій.

- Не нісенітниця! Усі царства, крім горохового, погрузли в темряві! І це все через вплив Чорного Змія!

- Не зовсім так...

- А ти поясни, - попросила я чорноокого. - Люб - житель царства Гороха, в інших землях і не бував. Звідки йому знати, що у світі відбувається?

- Усе я знаю, - надувся Любомир.

Веремій якось знехотя почав розповідь:

- Ніякого насіння розбрату Змій і слуги його не сіють. Просто над його царством і над навколишніми королівствами, які, хоч і зберігають самостійність, та все ж знаходяться під його владою, літають збирачі енергії.

- Пожирачі енергії, - поправив Люб.

- В народі їх, справді, так називають. Але, по суті, це збирачі. Вони збирають тільки негативну енергію, акумулюють її та відправляють у столицю царства Змія. Людям чи іншим розумним істотам навіть на деякий час легше стає, коли з них знімають негатив.

- Але чому ж його все більше й більше стає? - не витримав рудий. - Від сусідів звістки доходять, що жили вони раніше чудово, але, щойно з'явилися ці пожирачі, як зло розквітати почало й ширитися! Взяти, наприклад, царство Всевлада. 

- Що за царство Всевлада? - перепитала я.

- Сусідня держава, людська, що відокремлює нас від царства Змія. Як і в царстві Гороха, там завжди править Всевлад, тобто, правителі змінюються, але ім'я монарха залишається незмінним. Так ось, люди пам'ятають час, коли не долітали до царства Всевлада слуги Змія, і життя було просто чудовим. А як стали долітати, так відразу все змінилося. Гнів, заздрість, злість люта поширюватися стали і добро у царстві знищувати!

- Уся справа в людській натурі, - з готовністю почав пояснювати Веремій. - Ось дивись, наведу приклад. Розлютилася одна людина на іншу, може, і за діло, пішла і надавала їй по шиї. А тут і пожирач, тобто, збирач, з’явився, злість того чоловіка випив, і так добре стало забіяці. Тільки він не розуміє, через що. Пов’язує свої відчуття з тим, що вчинив. Згодом він уже й сам шукає причину, щоб побитися, а потім відчути полегшення. І так у всьому. Підсаджується така людина на негатив, після якого їй краще стає. Ось і множаться пороки. Але, якщо в серці немає зла, то таку людину пожирачі не зачеплять. Тільки мало кому вдається життя прожити без негативу...

- Хочеш сказати, що всі люди погані? Більшість нікого не чіпають, зла не чинять, живуть у стражданнях... – контратакував рудий.

- Навіть у стражданнях можна загрузнути так, що без них уже існування здається неможливим. Багато хто своїми бідами впивається, скаргами тішиться, хворобами хизується. Усе це і є негатив.

- Все ж виходить, що слуги Змія людину до цього підштовхують. Коли без них, то по-іншому все виходить. У твоєму ж прикладі, надавала одна людина іншій по шиї, і відчула після цього каяття, жалість до побитого, біль серцевий через зло, яке створила. Та совість замучить, заснути не дасть! Іншого разу постарається миром питання вирішити. Отже, пожирачі, полегшуючи совість людську, підштовхують її до нового зла.

- Якщо розібратися, то так. А ти зла не чини, негатив до себе близько не підпускай, ніхто тебе й не підштовхуватиме. Світлі, радісні, беззлобні Змієві ні до чого. Що з них узяти? Їхня позитивна енергія не підходить Змію Чорному. Отже, платять данину тільки ті, у кого від самого початку душа схильна до зла та до темряви.

- І що? Не вистачає йому тієї данини, що він збирає у своїх землях та окружних? Чому ще й на царство Гороха рот роззявляє?

- Енергії багато не буває. А Чорному Змію все більше потрібно. Занадто став він великий...

Веремій замовк різко, немов зрозумів, що бовкнув зайвого.

- У сенсі, великий? - перепитав Люб.

- У прямому. Він так багато часу проводив у вигляді змія, що тепер не в змозі перетворитися на людину. Уже років тридцять, як востаннє обертався. А в зміїному вигляді він продовжує рости й досяг уже таких розмірів, що палац тричі перебудовували. Має він надію накопичити стільки енергії, щоб перетворитися на людину назавжди. Але для цього йому не тільки Царство Гороха підкорити треба, а й кордон між напівсвітами зруйнувати, негатив з іншої половини світу зібрати...