Розділ №16. Оманлива зовнішність

М'яка шкіра коричневого дивана під моїми пальцями викликала занепокоєння. Весь сьогоднішній день він мовчав й навіть слова не промовив під час нападу перевертня. Ще й, як на зло, зранку секретарка сповістила про планову заміну дверей, яка відбулась на вихідних. А зараз, вони знов були в подряпинах та тріщинах. Чого-чого, а сили тілу Наріни вистачало, на відміну від розхитаної нервової системи. Тепер доведеться увечері сидіти з майстром, який складатиме мені новий стіл, бо в цьому кабінеті тонна конфіденційної інформації.

Опершись на спинку, мій погляд зачепився за вид Калео. З нашої останньої зустрічі він став більш… щасливим? Легка посмішка, зібране у хвіст довге волосся, пряма постава й дивний мрійливий погляд. Чи то його життя настільки добре змінилося, чи то він когось зустрів на новій роботі. Щоб довго не думати, увімкнула запис сеансу через магкам та запитала, як він влаштувався.

— Ви навіть не уявляєте, наскільки багато зробили для мене, — почав здалека фенікс, закидаючи ногу на ногу. — Містер Голден виявився професіоналом та дуже гарним роботодавцем. Нашою спільною працею за ці кілька днів, вдалося підвищити вдвоє ефективність його виробництва прикрас. Не скажу, що це було легко, але мені було дуже цікаво повчитися в такого майстра.

— Рада, що ви більше не повернетеся на колишню роботу. Ви зараз такі щасливі, що майже світитесь. Дивіться не спалахніть, а то на сьогодні моєму кабінету точно досить вражень! — пожартувала я. — Якщо це все, то...

— Ні. Хотів би ще щось розказати вам, — перебив Калео, потираючи коліно пальцями. По них пробіглись іскри. — У містера Голдена є донька. І, якби не ви, ми б не познайомилися з нею. Ви ж знаєте, фенікси однолюби самі по собі й ми бачимо свої пари.

— Невже ви закохалися у гномку? — здивувалася я. Такі союзи були вкрай не поширеними. Мало того, мені важко було уявити собі такого високого красеня з маленькою гномкою. Але чим Інсанія не жартувала?

— Вона напівлюдина. Напрочуд красива та розумна. Єдине, що мене занепокоїло — я побачив в їхньому домі довідку від вас. Там було написано, що в неї вкрай поганий психічний стан, який потребує місячного лікарняного, — зам'явся чоловік, заправляючи локон волосся за вухо. — Я розумію, що вся інформація конфіденційна, але можете сказати наскільки все погано у Серани?

— Постривайте, Серана Голден? — в моїй пам'яті промайнув образ замученої блондинки із контори гномів, якій понад рік не давали відпустки. Від здивування я аж засміялася. — Вона абсолютно здорова, не хвилюйтесь. А довідка — це фікція, щоб їй нарешті дали відпустку в гном'ячій бухгалтерії. Тільки я вам цього не казала.

— Значить я двічі ваш боржник! — зрадів фенікс, дістаючи з вцілілої сумки срібну підвіску та протягуючи її мені. — Це амулет, який в моєму народі звуть "Honestus cor". Вашою мовою перекладається, як "Чесне серце". Він показує господарю, що відчувають до нього інші люди. Якщо теплий, значить співбесідник вам симпатизує. Якщо холодний — ви йому неприємні. Плюс, якщо він доторкнеться, то прозорий камінь змінить свій колір: червоний — кохання, сірий — байдужість, оранжевий — симпатія, чорний — страх, зелений — заздрість, голубий — відторгнення, фіолетовий — ненависть.

— Це надто цінний артефакт, вам так не здається? Залиште собі краще. Все-таки я психолог і трохи розбираюсь у людських почуттях.

— Сприймайте це, як традицію. Ви привели мене до моєї обраниці вогню. Це менше, що я можу для вас зробити.

— Не передумаєте? — перепитала на всяк випадок, хоча й бачила, що ні, не передумає.

Та й традиція така дійсно існувала. Знайти свою пару в цьому величезному світі, було чимось фантастичним. Фенікси навіть навмисно відправлялися подорожувати тільки б зустріти свою долю. Але живих істот існувало стільки, що шанси добігали до нуля. Тому я з вдячністю прийняла подарунок та дозволила його повісити Калео на мою шию. Прозора куля в срібному обрамлені приємно гріла шкіру навіть коли він попрощався зі мною та пішов.

У кабінеті повисла тиша. Щось всередині мене непокоїлося, не даючи зосередитися на роботі. Очікуючи наступного клієнта, я самотужки винесла в коридор уламки столу та трохи прибралася. Для зручності, я посунула своє крісло до дивану, щоб було легше налагодити візуальний контакт. Перевіривши шафу з магкамами, мої нерви трохи прийшли до ладу та я списала свою нервозність на ранішні сварки. Думала, що встигну ще чаю попити, але почувся стук у двері і я побачила перед собою нову клієнтку.

— Доброго дня, — привіталася красуня з сіруватою шкірою. — Мене звати Камінаріа́ла Амор. Я записувалася до вас. Можна?

— Звичайно. Проходьте, сідайте.

Поки Камінаріа́ла читала контракт та підписувала, відьмин інтерес висунув голову й став будувати здогадки, що ж привело сюди настільки красиву дівчину. Вона мала чоловічу стрижку сірого кольору та виглядала доволі хлопчаче, але, при цьому, була дуже тендітною та худорлявою. І ще, я відразу помітила її невпевненість у собі. Як тільки формальності були закінчені — почала розпитувати, що сталося.

— Нещодавно я поступила у людську академію бойових мистецтв, — на цих словах мої очі трохи розширилися. Те місце славилося своєю суворістю і, м'яко кажучи, жорстокістю. Мало того, дівчат туди брали вкрай рідко. — Так, я розумію ваше здивування. Але я напівкровка, з сумішшю тролів. У мене кам'яна шкіра й мій батько з дитинства вчив мене бойовим мистецтвам. Поступити було досить просто.