Розділ №13. Компенсація за робітника

Дорога до "Тихого дому" видалася напрочуд швидкою. Я б навіть сказала блискавичною. На відміну від бадьорого Нортона, я все ще хотіла спати та лікуватися у своєму ліжечку гарячим чаєм. Дивлячись на святкову вивіску, мені хотілося розвернутися й піти, аби не лізти в чужі сварки. Але я розуміла, що лорду Бейтону буде важко впоратися зі своїм ротом, а двох нас Кай не зможе вигнати. Отже, моя компанія давала йому можливість хоча б обговорити їхні почуття без мордобою.

Стиснувши мою долоню, Нортон впевнено потягнув її до входу в кав’ярню. Чи то через побачене, чи то через втому, двері настільки здивувались, що навіть не відповіли на моє вітання, а лише брязнули "Д..д..дня". Той самий ступор застав мене і з килимком на стіні, і з люстрою. Одна Люся не розгубилася, за звичкою викрикуючи на весь зал:

— Алане! Там наша Еля прийшла! Та ще й із залицяльником!

— Яким ще до біса залицяльником?! — вигукнув чоловік, вибігаючи до зали з ножем. Помітивши мене в компанії інкуба, у його долоні зло забуркотіло лезо. — О це вже... несподіваний візит.

— Мої вітання, а можна побачити Ая? — нетерпляче запитав Бейтон, виглядаючи по кутках свого нареченого. — Я хотів би поговорити з ним, якщо ви не заперечуєте.

— Я не збираюся з тобою говорити, — кинув рижик, нізвідки з'явившись посеред зали. Знявши з себе фартух офіціанта він почав свердлити мене поглядом. — От уже не чекав від вас такої каверзи, пані відьмо. Запишіть його на зустріч, я оплачу сеанс. А поки що, провалюйте з мого робочого місця!

— Кай! — сердився інкуб, стискаючи кулаки. В його очах танцювали фіолетові спалахи, готові зачарувати всіх у цьому приміщенні.

Схоже, Кай знав, чим загрожував прояв сили, бо не довго думаючи знову дав йому в око, попутно штовхаючи Бейтона в стійку, і поки той підіймався — втік з кав’ярні. Щоправда, особливої ​​фори це йому не дало. Через декілька хвилин Нортон вибіг слідом, залишаючи мене з незадоволеним Аланом наодинці. Втомлено потираючи скроні, мені хотілося лаятися на чому світ стояв. Ось що за два вузьколобі нелюді? Що той непробивний, що цей. Замість того, щоб раз і назавжди спокійно з'ясувати стосунки, вони ставили один одному фінгали та втікали. Знайшли, коли грати в прелюдії.

Поки я намагалася вгамувати злість, Алан Хоум продовжував свердлити мене поглядом, але вже не від ревнощів. Завдяки мені він залишився без помічника. Елайно, ти божевільна дурепа. Так і знай.

— Не хочеш пояснити мені, що це сталося зараз, і чому твій новий залицяльник побіг за моїм офіціантом? — вибагливо почав він. — І де ти їх взагалі встигаєш знаходити за такий короткий термін?

— Та краще б це залицяльник був, а не клієнт. Їх хоча б можна легко позбутися й вони не заявляються о першій годині ночі до тебе додому поговорити про свої проблеми.

— Він до тебе ще й уночі заявлявся?! — перебив кухар. — Ти ж хвора!

— На всю голову, знаю. Така вже в мене робота. А за Кая — вибач. Хто ж знав, що він такий полохливий? Я думала, вони поговорять і мирно розійдуться. А він крос  вирішив влаштувати. Як діти, чесне слово!

— І що ти тепер накажеш мені робити? До закриття ще дві години, а він, напевно, сьогодні взагалі не повернеться на робоче місце.

— Вибачити та помилувати? — перепитала, сама в це не вірячи. За свої помилки треба було відповідати, навіть якщо ти винна побічно. — Якщо тебе не бентежить моя сонна пика, то я можу попрацювати офіціантом. Але, скажу одразу, такого досвіду в мене ще не було.

— Нічого, навчишся. Пішли в підсобку, підберемо тобі щось з одягу, аби не забруднилася. І заразом розкажеш, чого ця фіалка з фінгалом хоче від мого Кая.

— Від твого? Ти теж по хлопчиках? — розсміялася я, ідучи в приміщення. Двері в підсобку зачинилися, відрізаючи нас від зали. Алан потягнувся через моє плече за фартухом та пошепки промовив:

— Ні, я по хворих відьмах, які зовсім не мають совісті після нічного перепою. Знаєш таких? — накинувши на мене форму, обережно зав'язав, доки я ледь стримувалася аби не чхнути.

— Ні, абсолютно не знаю! — розсміялася та нахабно пропхнулась повз чоловіка до виходу. В залі нічого не змінилося. — Так що мені робити?

— На кожному столі є номер. Просто будеш відносити таці на відповідні місця та роздавати меню. Розраховувати клієнтів я буду сам. Домовились?

— Домовились, — не витримавши, чхнула знов і стала шукати нового балакуна. Ні, колись я точно здурію. — Хто???

— Красуне, я знаю декілька десятків способів змусити тебе стогнати від задоволення. Тільки-но послухай: "Крем лате із карамеллю", "Вершковий торт із малиновим мусом з щіпочкою кориці", неперевершене "Крем брюле"... Тільки уяви собі, як уся ця смакота тане на твоєму язику...

— Елайно, а ти дуже вчасно чхаєш, знала? Оживити меню було чудовою ідеєю і тобі менше турбот. Та й з такою рекламою, мені здається, клієнти скуплять все підряд. Дякую.

Чоловік наче нічого й не сталося поцілував мене в лоб та став за стійку. Поки я спантеличено старалася прийти до тями, він змішував якість інгредієнти в стакані, а потім протягнув його мені. Це фіолетове диво не викликало у мене жодної довіри, тому я підвела брову, виказуючи все що думаю про сумнівні напої.

— Дарма. Випий. Чудова річ від простуди та не містить жодного алкоголю. На смак теж добре. Чи хочеш, щоб я Люсю попросив змішати тобі чогось міцнішого? — хитро перепитав він.