Розділ №10. Гарячий поцілунок

Після кілометрової черги на пошті та дурної розмови з матір'ю, відчуття свята випарувалося, так і не з'явившись повною мірою. Дивлячись на дерев'яні двері в кав'ярню, я вже думала порушити обіцянку та вирушити додому — в тепле ліжечко. І я б пішла, але, як на зло, мене помітили:

— Ура! Народ, тут Еля повернулася! Нап'ємось! — заголосили вхідні двері, широко відчиняючись. — Ну, чого ти, як не рідна? Проходь давай, там весело.

Поглянувши на заповітну дорогу до будинку, я похитала головою, пообіцявши собі випити чашечку чогось зігрівального і повернутися до себе. Зайшовши в прохід, я не повірила своїм очам — у "Тихому домі" стояв такий аншлаг, що яблуку не було де впасти. Ліворуч від входу Алан повісив на стіну килимок та табличку "Товариш по випивці на годину. Звуть Арчі". Незвичайний співрозмовник якраз про щось щиро говорив з п'яним у мотлох відвідувачем, коли я шукала куди можна було розмістити свою промерзлу тушку. Але, на жаль, хоч якесь вільне місце було тільки там. Тому я подалась ліворуч, проти волі підслуховуючи чужу розмову.

— ...а вона ніяк! Я їй і парфуми дарував, і квіти! А вона мене відшиває, та й так по дурному... А я ж люблю її до божевілля!

— Як же я тебе розумію! Ти їм усе, а вони тобі тільки бруд в душу несуть! Одне розчарування. Ніякого тепла та затишку! — Арчі позіхнув та сонно промимрив. — Тільки тупцюють по твоїй самоповазі та порівнюють із порожнім місцем...

— Так! І головне носа кривить, морщиться ніби я їй не троянди вручив, а полин... І що мені робити? — шморгнув чоловік. Мій ніс вирішив привітатись і весело шморгнув у відповідь. Ми переглянулись. Вирішивши, що знайомство відбулося, я присіла та повісила пальто на спинку стільця. А ось килимок почав сопіти — схоже надихався спиртного та заснув. — Доброго вечору?

— І вам доброго. Що, жінка не оцінила благородного пориву вашого серця? Погана жінка, значить, — співчутливо кивнула, підзиваючи до себе єдиного офіціанта в цьому місці. — Мені чогось зігрівального, без кави, будь ласка.

— Ласкаво просимо, пані відьмо. Я передам Алу, що ви прийшли, — Кай хитро посміхнувся й пішов приймати інші замовлення, а я так і дивилася на п'яного сусіда по столику.

— Не погана, а просто дивна.

— Чому ж? — поцікавилася, розглядаючи людину, що сиділа навпроти. Він був цілком гарний на вигляд: коротка стрижка, сильне тіло, приємний одеколон, проникливий голос і, судячи з дорогого коньяку, гроші теж були. — Мені важко уявити, що від вас бігають дівчата.

— А вона бігає! Як тільки підходжу, закриває носа долонею й відразу ж тікає! Я її наздоганяю, за руку беру, а вона дивиться на мене очима повними сліз і так своїм гарним носиком шморгає, що мені соромно стає! Очі червоніють, обличчя в плямах і щось щебече про мої духи...

— Носиком, кажете? — мені згадався мій нещасний ніс після алергії. Ми з нею родичі, чи сестри по нещастю? Аж надто схоже описав симптоми. — А чи не пробували до неї підійти так, без нічого? У вашої красуні схоже алергія на парфумерію, тому така і дивна.

— Ік, — стрепенувся сусід. — Алергія?

— Ага. Погано їй від усього пахучого, ось і біжить від вас. Повірте мені, я, коли маю загострення алергії, не те що про кохання не думаю, я взагалі ні про що не думаю, намагаючись не чхати.

— Ік, — відвідувач задумався, почухав коричневий чуб на голові й, залишивши гроші, поспішив одягнутися. — Дякую вам, я піду виправляти... Ік! Ситуацію. Ік! Гарного вам вечора! Ік!

— Дякую...

Дивлячись на товариша, який виходив хитаючись на вулицю, мені згадалися слова матері про пошук чоловіка. І що б я робила з ним у такій ситуації? Ось закохається в мене гарний телепень, травитиме ненароком кавою й запиватиме недосип в найближчій кав'ярні. А що далі? Терпіти його та пояснювати, що та як? О! І це ще навіть не кажучи про воскреслі предмети! Я колись у дитинстві захворіла, і якось випадково оживила бюстгальтер. А ще якось — унітаз. От як би я пояснювала своєму хлопцю, чому вони говорять? Навіть не так! Що б він відчув, вмостившись своєю філейною частиною з ранку на обідок, який почав би йому жалітись, що його не люблять і поливають лайном? Ні, я ще не готова до стосунків!

— Ти спиш? — покликала я килимок, бажаючи поговорити про наболіле. Тихе сопіння підтвердило мій здогад і я з сумом зітхнула. Залишивши свої речі за столиком, вирішила відвідати барну стійку.

Навколо гарбуза роїлися люди, танцюючи під легку святкову музику. Алан повісив над нею неонову вивіску "Люсіаліна́рія", а нижче дописав "Перевірка на тверезість". І чого це він їм імена дав, та ще й такі зубодробні. Їй богу якесь знущання. Не кожен тверезий вимовить з першого разу правильно, а він розважати п'яних повадився.

— Ело! — закричала стійка, вітально дзвонячи келихами на поличках. — Ти прийшла! А ми тут без тебе вже напилися... І навіть встигли попустувати на славу. Он, Арчі обіймають пів вечора витончені красуні, бажаючи втішити нещасного. А мене геть, кожен третій… — стійка відірвалася, поглядаючи на відвідувача — Красень у синій сорочці, ти хоч морду свою витри, перш ніж звалюватися на мої пишні груди!

— Та вони ж дерев'яні! — пробурмотів клієнт, вмостившись щокою на поверхню. Від подібної образи Люся обурилася та закричала:

— Зате мої! Нема чого слини свої розпускати на моїх дівчаток! Своїх відрости спершу, а потім чужі критикуй! У самого, мабуть, маленькі, а на мої намовляєш!