Розділ №23. З'їдена ковбаса

Закінчення консультації з містером Борном залишило після себе осад та людське таке співчуття. Його розповіді часто викликали у мене посмішку та щире нерозуміння й інколи навіть не вірилося, що такі ситуації  взагалі можливі у нашій реальності. Але як показував досвід — жоден автор не придумає такого дивовижного божевілля, яке відбувається в звичайному житті. Нелюди завжди чимось незадоволені, ображені та роблять передчасні висновки, через що потрапляють у незручні ситуації. На жаль, таке завжди було та завжди буде. Ми не можемо вплинути на чужі рішення, але ми можемо змінити своє ставлення до них. І наступна моя клієнтка була цьому наочним прикладом. 

Міс Лайт була розкішною жінкою з такими ж розкішними розмірами, яка на свою голову влаштувалась працювати у відділ до ельфійок. "На свою голову" — бо її колеги вічно сиділи на дієтах і праведно обурювалися від того, що хтось цього не робить. І як то бувало — гучно висловлювали свої думки з цього приводу, рахуючи з'їдені калорії, контролюючи раціон одна одної, поки міс Лайт жила своїм життям та навіть не бачила проблеми у своїй вазі. Але коли ти двадцять чотири на сім чуєш, що з тобою щось не так — невільно задумуєшся про це та починаєш шукати проблему в собі. Навіть якщо її немає.

— Це просто нестерпно, Елайно! — бідкалася жінка з порогу, проходячи ближче та вмощуючись зручніше у крісло. — Ви уявляєте?! Вони знову сіли на дієту!!!

— Знову...? — приречено поглянула на неї, взагалі не розуміючи як можна зі своєї волі у здоровому глузді відмовитися від улюбленої їжі й так трястися за з'їдене. — Це вже десята на моїй пам'яті... Чому на цей раз?

—  Тому що чоловік Офелії днями заявив їй, що у неї вже "Не той вік"! І що коли вони лишень зустрічалися, вона була худенька як тростина. Й тепер ця бідна жінка цілими днями жує один сухий листочок салату, зважує на грамах кожну краплю води і каже, що вона потворна стара корова!

— Прекрасний чоловік, нічого не додаси, — буркнула я, роблячи помітку в блокноті. — Сподіваюся, вона знайшла отруту для його ранкової кави...? Чи все ж таки пошкодувала через трьох спільних дітей, яких вона йому народила?

— Навіть не шукала. На жаль... Хоча я їй по доброті душевній натякнула на це... — продовжувала ображеним тоном міс Лайт. — Але там немає кому, бо поруч сидить її краща подруга — Мірабелла. І от у неї  криза чотирьохсот років! Вона дістала зі шафи свою шкільну спідницю своєї доньки і  намагається в неї влізти! Щодня! Стоїть посеред кабінету, синіє, не може дихати, але благає нас застебнути на ній ту кляту блискавку! А коли спідниця мало не тріскається по швах, Мірабелла щасливо виляє задом і каже що дієта творить чудеса.

— Які ж? — зацікавлено запитала я. Деяким нелюдям варто спочатку психіку пролікувати, а потім вже тіло.

— А біс її знає... Каже, що чоловіку подобається, коли жінка худа, безтурботна та легка, з накачаним  пласким животом, без жиру та зайвого волосся.

— Яка незручна ситуація...

— Чому це...?

— Ну, як "чому"? — кліпнула очима. — Тому що жінки фізіологічно мають більший відсоток жиру, ніж чоловіки. Так вже заклала генетику природа. А волосся не росте лише на дітях і кам'яних тролях. От і виходить, що її чоловікові подобаються або чоловіки, або діти, або тролі. Краще, звичайно, щоб перші. За друге — я б сама його прибила. А з третім стосунки фізично побудувати буде важко. 

— Я про це не подумала навіть...

— У ви подумайте, подумайте. От навіть та Офелія, про яку ви розповідали мені. Вона ж народила трьох дітей! Це ж яке навантаження було на її тіло! У їх же мало народити — їх же треба ще якось виростити. Кожного дня прибирати, їсти готувати. А вона ще й працює та має такого бовдура під боком.  Якщо він їй ляпає, що вона стара та товста — значить мізків у нього точно дефіцит. Скоріше за все він збагрив на неї всі домашні справи, всю відповідальність і щиро переконаний, що він мачо.

— А ви звідки знаєте? — щиро здивувалася жінка. — Пані відьмо, ви маєте ще дар пророка?

— Слава Інсанії — я маю лише диплом психолога, — відкарасталася від сумнівних подарунків долі. Ще чого не вистачало мені! —  Просто як показує досвід — розумним чоловікам принаймні вистачає нейронів, щоб не дорікати дружині подібними речами. Бо вони знають, що якщо жінка працює як динозавр і тягне все на собі — то вона ніколи в житті не буде "легкою та безтурботною".  І я навіть впевнена, що це непорозуміння саме ходить вічно зле та страшне, як зіпсоване зомбі.

— І що ж з такими робити? Як їх перевиховати?

— Ніяк, пані Лайт. Ніяк, — знизала плечима, розглядаючи записку Алана на столі, яку він мені залишив з картоплею. —  Запам'ятайте одну чудову річ. Виховувати треба лише своїх дітей. Всі ці казкові історії про перевиховання любов'ю — залиште авторам. Це їхня робота — вигадувати нереальні речі. А якщо ви хочете мати здорові стосунки — то шукайте здорового партнера.

— А хіба такі є? — скептично блимнула вона очима. — Хіба не всі люди психи?

— Всі, звичайно, — посміхнулася їй. — Але тут питання в іншому. Ви ж не купуєте майже  з'їдену собакою палку ковбаси, в надії, що вона перетравиться і ви зможете її назад пришити. Правда? Ви купуєте залишок від ковбаси, бо точно знаєте, що цей залишок вам потрібен і він вас влаштовує. З людьми так само. Ви або приймаєте їх травми і приймаєте їх вигляд, або ж ідете та шукаєте те, що вам треба.

— Які у вас цікаві метафори, пані Елайно. Ніколи б не додумалася розповідати про стосунки мовою їжі.

— Що поробиш, якщо на ковбасі людям завжди зрозуміліше...? — знизала плечима. — Гарний психолог має вміти гарно підбирати пояснення. Хіба ні?

— Та ні, все вірно... — сплеснула вона долонями, перш ніж опустити очі в підлогу. — Але є один маленький недолік.

— Який же? — поцікавилася.

— Мені тепер жахливо захотілося ковбаски...

В кабінеті розлився сміх. Я дивилася на міс Лайт та раділа, що ця жінка все ж таки замість дієт та дорікань собі вирішила прийняти себе такою, якою вона є. Так, можливо вона не влізе у шкільний одяг. Можливо, не одружиться так швидко як її колеги. Але вона і не має. Всі ми дорослішаємо та змінюємось. І як би нам хотілося, ми більше ніколи не станемо тими дітьми якими колись були. Зате ми можемо стати тими дорослими, якими колись хотіли стати.. 
______________
Сподіваюся ваша ядерна тривога пройшла спокійно. Бережіть себе, любі маніяки. І цінуйте себе такими, які ви є.