Розділ №17. Найкращий день у житті

Правду кажуть у світі — скільки не тікай, а від долі не втечеш. Цікаво, нащо знадобилося Інсанії знову нагороджувати мене цим даром? От яка чергова катастрофа має статися, якщо для цього потрібна балакуча сукня? Невже з’явиться якийсь маніяк, котрий буде домагатися нещасних наречених? І балакуча сукня зможе дати свідчення про нахабу? Іншого варіанту я зі своєю багатою фантазією придумати не могла. 

В “Сльозах нареченої” повисла на диво мила атмосфера. Бідна консультантка стояла за кілька кроків від нас, заповзято благаючи богиню життя про милосердя. Її ліве око все ще сіпалося, але професійна витримка, вигартувана роками роботи з примхливими нареченими Делірії, дивом тримала дівчину на ногах.

— Свята Арана... — тихіше зашепотіла Елайза, обережно  ставлячи на столик тацю з міцним заспокійливим відваром та серветками. Вона дивилася на мене з такою щирою  жалістю після моїх пояснень, що мені на мить навіть стало соромно за свою родову магію. — Не уявляю як вам з таким даром жити... Це ж один чих — і весь ваш дім починає вам моралі читати? І меблі, і посуд, і одяг в шафі?! Я б, напевно, на другий день застрелилася чи пішла б жити в печеру до гномів!

— Не переймайтеся, Елайзо, — виснажено видихнула я, судомно притискаючи серветку до носа. — У печері гномів теж є каміння, а воно, повірте моєму гіркому досвіду, буркотить не гірше за весільні каталоги. А щодо житла... Поки що від моєї родової магії найбільше страждає мій робочий диван Лорі та нервова система мого хлопця. Ну і моя власна, звісно.

— Це якась кармічна кара, а не дар…! — бідкалася консультантка, оглядаючись на манекен, який саме перейшов на нове коло виконання вальсу. — Як же ви зібралися весілля святкувати…?  Це ж  один чих біля вівтаря — і сукня почне розказувати священнику всі ваші таємниці перед гостями!

— Давайте ми не будемо загадувати так далеко, — перебила її баба Дана, рішуче відсуваючи від себе чашку з відваром та дістаючи зі своєї бездонної сумки той самий зошит на дев'яносто шість аркушів. — Щоб вона ожила, її для початку треба обрати. А у нас тут операція «Обручка» на межі провалу. Побачила б вас моя колишня начальниця в розвідці — відразу б на перепідготовку відправила, за зайву паніку в бойових умовах. Он, Елайночка не переймається, і ви не переймайтеся. Правда ж?

— Правда, Дано Василівно, — шмигнула я носом, чесно намагаючись придушити новий напад стихійної магії, що загрозливо лоскотала десь у горлянці. — Але якщо ми не знайдемо вам сьогодні сукню, я оживлю весь асортимент, і будете ви приймати співбесіду на цю посаду. 

— Не треба! — поспішила Елайза зупинити погрози й відразу ж підсунула ближче каталог. — Краще розкажіть, якою ви її бачите. Можливо, якісь особливі побажання? Колір? Виріз? Візерунок?

— Мені потрібна сукня, в якій зручно робити кидок через плече, — діловито почала перераховувати вимоги баба Дана, абсолютно ігноруючи рожеві мережива, які їй пропонувала консультантка. — Щоб тканина не шурхотіла в засідці. Щоб під спідницею були потаємні кишені та прати було зручно... І, свята Інсаніє, приберіть оці рожеві рюші! У мене від них таке відчуття, ніби мене намагаються замаскувати під зефірку на дитячому ранку. Амадей, звісно, старий дурень, але навіть у нього серце стане, якщо він побачить мене в цьому рожевому неподобстві.

Побажання старої бабці викликали в Елайзи неперевершені почуття. Вона безпорадно перевела погляд на мене, а побачивши як я приречено розвела руками — натягнула свою кращу посмішку для наречених в останній стадії паніки. 

— Пані... — тихо мовила консультантка, поки на фоні мелодія вальсу змінилась на мелодію, котру зазвичай грали на похованнях. — У нас все ж таки весільний салон, а не військторг. Усі наші сукні створені для кохання, ніжності та вишуканості! Подивіться на цей білосніжний шовк! На це мереживо з ельфійськими візерунками! Невже вам дійсно не подобається…? 

— Якщо я вдягну цей білосніжний шовк, — суворо звузила очі колишня агентура, — то після першого ж тосту моїх колег  він буде в плямах від коньяку, яким я поцілю їм в лоба. А якщо на весілля завітає якийсь невідпрацьований елемент з мого минулого — мені доведеться бруднити кров'ю цю вашу «вишуканість», а знаєте як важко вивести потім з нього плями? Я сукню купую для щастя, а не для вічності з плямовивідником в обіймах пральної машини.  Мені потрібно щось практичне! Щось таке, що не соромно вдягти потім на допит і в чому можна спокійно простояти п'ять годин у цій клятій недозасідці перед десятком старих воєнних!

— Та хто ж шиє  весільні сукні, щоб в них потім на допити ходити?! — майже в розпачі вигукнула Елайза, хапаючись за голову. — Хто взагалі планує йти з весілля на допит?! Навіщо?!

— Хочете сказати, що весілля сильно відрізняється від допиту? — веселіше мовила Дана Василівна, перегортаючи сторінку в каталозі. — Чим же? На тебе так само крадькома дивляться зі всіх сторін, випитують причини весілля та ставлять особисті питання, хоча самі все знають вже.  А ти наче й не зобов’язана відповідати, а все одно терпиш їх та даєш відповіді на безглузді питання, хоча хочеться втекти та скинути з себе зі засоби для катування! І в чому тут велика різниця, дівчинко?!

Не встигла нещасна консультантка щось мовити, як  моя бідна, виснажена хронічною втомою та кавовим допінгом душа знову зрадницьки здалася і я знову чхнула.  Потужна хвиля вирвалася назовні, наче стихійне лихо. Зала салону огорнулася у фіолетове світло і я виснажено закотила очі. Боюсь, що моя жартівлива погроза оживити весь салон, скоро стане цілком реальною якщо тут не знайдеться ніякого “практичного варіанту”, про який мріяла наречена. Я вже хотіла натякнути, що таких суконь ще не створили, як десь з глибини почувся буркотливий голос:

— Ну нарешті це хтось крім мене сказав! А то я вже втомилася від цих сльозливих панянок, які цвірінькають про “найкращий день у їхньому житті”! Та він буде найкращим тільки якщо вони переживуть його і нікого при цьому не вб’ють! Ні гостей, які переберуть випивки, ні батьків які плакатимуть весь вечір, ні один одного за те що погодились взагалі святкувати…