Розділ №13. Антидепресанти для інкуба

Я не знаю як довго сміявся Алан, але мені здавалося, що це тривало цілу вічність. Певно втома таки далась в знаки й вся злість на неочікуваного гостя стала виходити назовні, поки лорд Нортон безпардонно витріщався на нього, як на божевільного. Стрілка на годиннику невблаганно торкнулася третьої години ночі і я з якоюсь приреченістю уявила своє сонне обличчя зранку та бажання вбивати. І коли вже нелюди навчаться поважати чужі особисті кордони…?

— Що тобі робити…? Йти спати... — простогнав Алан крізь сміх, витираючи скупі сльози. — І бажано не казати Каю, що його сплутали з жінкою... Бо якщо він дізнається, що став "рудою красунею", твоя мати приїде на твій похорон, а не на оглядини нареченої.

— Та я серйозно! — обурився Нортон, дивлячись на нас із такою образою, ніби ми щойно відмовилися рятувати всесвіт від неминучої загибелі. — Вона ж мене зі світу зживе! Вона вимагатиме чаювання! Вона захоче обговорити з "нареченою" дизайн штор у моєму маєтку! Ви уявляєте Кая, який обговорює штори?! Він же їй запропонує повісити мене замість них на карниз, за те що дозволив цій розмові статися! І скаже, що я чудово впишусь в інтер’єр та ще й прекрасно пасуватиму до прийдешнього Геловіну, щоб відлякувати дітей та нових залицяльників. 

— Зате зекономите на прикрасах... — стомлено протер обличчя Алан, намагаючись повернути собі серйозний вигляд, але куточки його губ уперто повзли вгору. — А якщо серйозно, якщо ти зараз не заберешся з моєї спальні, я подзвоню Каю і скажу, що ти шукаєш йому сукню для завтрашнього чаювання з матусею.

— Елайно, і як серед всіх адекватних чоловіків у Делірії тебе потягнуло на цього безсердечного? — образився він, складаючи руки на грудях. Я хотіла йому пояснити, що тут проблема не в ньому, а в нічній консультації, але судячи з вигляду інкуба, його мозок зараз відмовлявся хоч про щось думати окрім ранішньої катастрофи. 

— Годі вам обом, — зітхнула я, розуміючи, що мій внутрішній психолог таки мусить втрутитися, інакше ми до ранку не позбудемося цього аристократичного непорозуміння і все закінчиться бійкою. А в мене немає настрою зустрічати світанок у слідчому відділі. Тому я висунула з-під ковдри руку і вказала йому на кухню. — По-перше, вийди у вітальню та приклади щось холодне. По-друге, заспокойся та подумай про щось хороше. По-третє...

Я зробила глибокий вдих, збираючи до купи всю свою професійну етику, яка дивом вижила після всього цього абсурду. Алан приречено зачинив вікно через яке до нас влізли, а потім сунувся назад на ліжко. Певно змирився, що так легко позбутися інкуба не вийде і що психіка його працівника може добряче постраждати через цю мале-е-еньку неприємність. 

— По-третє… — сказала я тоном, за який зазвичай беру погодинну оплату. — Твоя мати приїжджає знайомитися з твоєю парою. От і познайом. Рано чи пізно тобі все одно доведеться це зробити. 

— Вона ж знепритомніє… — жахнувся інкуб, і його єдине здорове око розширилося до розмірів блюдця. 

— О, повір мені, — мстиво посміхнулася, згадуючи всі свої попередні нервові зриви, — Кайтон зловить її до того, як вона вдариться об підлогу. У нього чудова реакція. А якщо твоя матінка має хоч краплю інкубської пристрасті до красивого тіла, вона ще й позаздрить твоєму вибору. Він же об'єктивно красень. Трохи брутальний, але аристократки таке люблять. Екзотика. А зараз іди приклади щось з холодильника  дай мені вдягнутися.

Нортон завмер, кліпаючи очима. Його мозок, здається, намагався змоделювати ситуацію, де його сувора матір п'є чай із двометровим убивцею та обговорює погоду. На якусь мить мені навіть здалося, що його синяк налився ще більше кров’ю від цього жаху, але зрештою чоловік відмер та сунувся виконувати команди. У спальні знову запанувала тиша. Я виснажено впала назад на подушки, дивлячись у стелю. Алан повільно стиснув мою руку, все ще важко дихаючи. Він подивився на мене, я — на нього.

— Так, люба, ти маєш рацію, — тихо сказав він. — Якщо Кайтон знову кудись тікатиме, то я знову залишусь без працівника. І так, це єдина причина,  чому це незграбне чудовисько не вилетіло назад у вікно в позі кракена. Але хоч прибий, я не знаю, як ти зібралася згладити цю ситуацію. 

— Влаштуємо шокову терапію, — повільно протягнула, смакуючи цю думку та здіймаючись з ліжка. Пальці витягнули з шафи величезну теплу кофту, яка була більше схожа на плаття, і я натягнула її зверху, кутаючись в тепло.  — Щось таке, на фоні чого стать обранця її любого сина не буде мати такої ваги. 

— Наприклад? — не зрозумів мене красень. 

— Наприклад, ми можемо познайомити їх у нашій кав’ярні. Тільки спочатку вона побалакає з Люсі, потім з Арчі поки чекатиме сина, а після цього її мужньо врятує Кайтон в якомусь гарному костюмі, — розвела руками, взуваючи пухнасті капці. — Я навіть дозволю стійці зробити їй якийсь смачний напій, у інкубів з печінкою наче все добре. Відмовити не має…

— Тобі казали колись, що ти страшна жінка, Ело…? — запитав Ал, хапаючи мене за руку та залишаючи поцілунок на щоці, перш ніж сунутись зі мною на кухню. — Тепер я розумію, чому ти знайомила наших батьків у “Тихому домі”...

— Що поробиш, ми всі трохи психи, — посміхнулася йому. 

Варто було переступити поріг кухні, як перед моїми очима опинилася дивовижна картина. Лорд Нортон з нещасним обличчям сидів на стільці та притуляв до свіжого синця половину палки ковбаси. Інша половина палки лежала нарізаною на дощечці, й він періодично тягнувся до неї рукою та заїдав шматочками свою душевну тривогу прямісінько як антидепресантами. Моїми. Улюбленими.