Розділ №12. Аристократична леді

Знаєте, який звук у цьому світі є найбільш дратівливим? Ні, це не звук будильника о шостій ранку. І навіть не скрип мого багатостраждального дивана Лорі, коли він вирішує прокоментувати чиюсь фігуру. Найбільш дратівливий звук — це коли твій ідеальний, заслужений, вистражданий роками терапії сон у теплих обіймах коханого чоловіка раптово переривається гуркотом, від якого здригаються стіни, та відбірною, абсолютно неаристократичною лайкою.

Я злякано розплющила очі, вириваючись із солодкого сновидіння, інстинктивно підтягуючи ковдру до самого підборіддя. Серце калатало десь у горлі, а мозок, ще наполовину занурений у сон, намагався  зрозуміти, що ж це таке відбувається. Напад розлючених тролів? Черговий кінець світу за розкладом Делірії? Знову хтось ожив? Але те, що я побачила, перевершило всі мої найгірші професійні очікування.

Посеред моєї спальні, просто на килимку біля ліжка, сидів на своїй аристократичній дупі лорд Нортон. Той самий пихатий, ідеально вилизаний інкуб із гаптофобією, який зазвичай боявся чужих дотиків більше, ніж податкової інспекції. Щоправда, зараз його ідеальність була дещо зіпсована. Він тримався рукою за праве око, під яким стрімко наливався кольорами свіжий, просто-таки художній фінгал. А десь поруч стояв власною розлюченою персоною Алан. Слава всім святим богам та Інсанії особисто, що мій кулінарний геній має звичку спати в піжамних штанах, бо інакше травма психіки була б забезпечена не лише мені, а й нашому нічному гостю.

— Якого біса ти забув у нашій спальні?! Ще й посеред ночі?! — прогарчав Алан голосом, від якого в мене по спині пробігли мурахи розміром із хорошого такого тарантула. Не відриваючи вбивчого погляду від Нортона, Ал однією рукою потягнув край ковдри, дбайливо загортаючи мене в неї, як у кокон.

— Не у вашій, а  в її спальні… Хто ж знав, що вона буде тут з тобою… — ображено і якось навіть по-дитячому промимрив Нортон, відводячи руку від обличчя. Синець справді був розкішним. Здається, Ал вклав у цей удар усю свою нереалізовану агресію на гномів-шахтарів, які сьогодні танцювали з його барними стільцями. — Мені треба термінова порада психолога, а у неї вимкнений звук на телефоні. 

— Я зараз тебе сам вимкну... — просичав Алан, роблячи крок уперед і явно маючи намір додати симетрії на обличчі лорда. От чому коли нарешті все заспокоюється, обов’язково має з’явитися якась масштабна катастрофа і дати копняка під зад нещасній відьмі. — Назавжди. І повір, жоден некромант тебе не перезавантажить!

— Святі психи…  — я нарешті віднайшла свій голос, намагаючись виплутатися з ковдри, але Алан замотав мене настільки надійно, що я нагадувала гусеницю, яка дуже хоче, але ніяк не може стати метеликом. — Нортоне, хіба ми не домовлялися, що ти перестанеш вриватися до людей через вікно без крайньої потреби?

— Домовлялися, але у мене й сталася ця “Крайня потреба”!  — огризнувся Нортон, намагаючись підвестися з підлоги, але під суворим поглядом Алана вирішив, що на рівні плінтуса йому якось безпечніше. — Тому я прийшов сюди!  А ви тут... спите!

— Уяви собі, нормальні істоти о третій ночі сплять! — гаркнув Алан. — І якщо твоя криза не пов'язана з кінцем світу, я особисто викину тебе у вікно. І мені плювати на твій титул чи ранішню тираду Кая про те, що я його долі поправив обличчя. 

— Та краще б вже кінець світу стався!  — Нортон скривився, мацаючи синця. — Моя мати приїжджає. Зранку… Сьогодні…

— І що? — я скептично підняла брову, зручніше вмощуючись у своєму ковдряному коконі. Ми з Аланом перезирнулися. Звучало, звісно, лячно, але навряд чи тягнуло на екстрену психологічну допомогу з ризиком для життя. — Купи їй торт, посміхайся і кивай. Стандартна процедура. Чи ти боїшся, що вона дізнається, що ти спиш не з принцесами, а з колишнім бійцем без правил?

— Як би ж то, — простогнав інкуб, хапаючись за голову. — Вона приїжджає знайомитися з моєю дівчиною!

— З якою ще дівчиною…? — Алан стомлено схрестив руки на грудях і його вбивча аура трохи розсіялася, поступаючись місцем щирому чоловічому нерозумінню. — У тебе ж Кай. Чи ти за нашою спиною встиг завести собі ще якусь нещасну, щоб підтримувати репутацію?

— Та не заводив я нікого! — вигукнув Нортон, мало не плачучи. — Матінці хтось із цих клятих пліткарів-аристократів доніс, що бачили, як я днями прогулювався містом, тримаючись за ручку... з якою рудою красунею! 

У кімнаті повисла дзвінка, тягуча тиша. Я кліпнула раз. Другий. Мозок, який щойно намагався переварити інформацію про вторгнення свекрухи-інкубки, раптом почав складати пазли. Руда красуня. Довге волосся. Прогулянка за ручку. Нортон, який боїться дотиків усіх, окрім… Одного нещасного офіціанта з бійцівським минулим, який з розпущеним волоссям цілком може зійти зі спини за дівчину. 

— Тільки не кажи мені... — повільно, розтягуючи слова, почав Алан. Куточки його губ зрадницьки сіпнулися.

— Так! — завив лорд Нортон, ховаючи обличчя в долонях. — Якась сліпа аристократична курка побачила нас зі спини та  доповіла моїй матері, що я нарешті знайшов собі гідну, високу, довгоногу руду даму серця! І тепер матінка їде з нею знайомитися! І що мені робити?!

Тиша в спальні стала просто оглушливою. Я прикусила губу так сильно, що відчула присмак металу, намагаючись не засміятися вголос. Бо якщо я почну сміятися, мене вже не зупинить навіть транквілізатор. Кайтон Даст. Колишній чемпіон підпільних боїв. Офіціант у "Тихому домі", який може поглядом зламати хребет. І… “Аристократична леді”, прости господи. Поруч зі мною почувся дивний, хрипкий звук. Я скосила очі й побачила, як злість Алана здійняла лапки догори й він засміявся на весь голос.