Розділ №11. Мій особистий бог

Через десять хвилин моя скромна кухня перетворилася на філіал кулінарного раю. Алан, як справжній володар бог кулінарії, впевнено готував нам вечерю. А я... я просто сиділа на табуретці, підібравши під себе ноги, пила залишки якогось вина з келиха і безсоромно милувалася ним. Його широка спина, впевнені рухи, те, як він ледь нахиляв голову... Після нервового дня ця картинка діяла як добряча така порція транквілізаторів.  Спокусливий чоловік… Хіба можна було  його поміняти на щось інше?  Та ніколи в житті! Вигляд коханого, який готує тобі їжу після того, як ти вислухала тонну чужого лайна, — це найвищий ступінь еротики!

По кухні поплив той самий, божественний, ні з чим не зрівнянний аромат. Її величність “смажена картопелька” із золотавою, хрумкою скоринкою, дрібкою солі та чорним перцем. Якщо в цьому світі й існувало щось ідеальне, то це сковорідка зі смаженою картоплею! Я не витримала, підійшла до Алана зі спини, обхопила його руками за талію і притиснулася щокою до його гарячої спини, поглядаючи на цю красу. Він м'яко накрив мої руки своєю долонею, продовжуючи іншою рукою вправно помішувати нашу вечерю.

— Ти ж знаєш, що я готова молитися на тебе? — пробурмотіла я йому в лопатки. — Ти — мій особистий бог душевного спокою.

— Яка цікава посада, — усміхнувся він, повертаючи голову і залишаючи короткий поцілунок на моїй скроні. — А зарплату мені чим видаватимуть? Обіймами чи поцілунками?

— Корисливий чоловік, — розсміялася, відпускаючи його з обіймів. — Краще розкажи мені, як минув твій день. Відчуття, ніби я тебе вічність не бачила. 

Алан вимкнув плиту, підхопив пательню і, як справжній джентльмен, поставив її прямо на дерев'яну підставку посеред скромного кухонного столу. Жодних тобі вишуканих тарілок чи елітної ресторанної подачі. Він знав мене надто добре: коли відьма голодна і виснажена після мозкових штурмів, зайвий посуд — це просто кричуща перешкода між нею та життєво необхідними вуглеводами. А також, зайвий посуд який треба буде мити. 

— Мій день…? — він сів навпроти, простягаючи мені виделку, і його очі лукаво зблиснули. — О, це була справжня театральна постановка. Уяви собі: ранок, я тільки-но дістав з духовки партію свіжих круасанів, а до кав'ярні ввалюється компанія гномів-шахтарів, які щойно здали квартальний фінансовий звіт.

— Святі психи! — я мало не вдавилася першим же, ідеально хрумким шматочком картоплі. — Гноми після звіту? Та це ж за масштабами руйнувань гірше за повномасштабне вторгнення тролів! Вони ж, мабуть, випили всі запаси Люсі в перервах між тим, як  співали народні пісні про розлуку з золотою рудою…

— Якби ж то тільки елю, — зітхнув Ал, підпираючи підборіддя рукою і з такою ніжністю дивлячись на мене, що я ледь не забула, як жувати. — Люся вирішила, що цим роботягам бракує «вогника», і запропонувала свій фірмовий коктейль «Пекельна свердловина». Через годину вони не просто співали, а вже намагалися запросити її на танець! А один, особливо романтичний і захмелілий, освідчувався їй в коханні. Але потім перемкнувся на кавомашину й став освідчуватися їй. Тому Люся жахливо образилась.

— Сподіваюсь, хоч кавомашина не відповіла йому взаємністю? — розреготалася я, тягнучись виделкою за найзасмаженішим шматочком з його краю пательні. Алан навіть не спробував захистити свою порцію, лише м'яко перехопив мою вільну руку, переплітаючи наші пальці.

— Вона плюнула в нього гарячою парою зі словами “Бабій нещасний! Щоб ти збанкрутів, працюючи одночасно на двох роботах, як не знаєш, що дамі треба бути відданим, як щасливій монетці!”, — незворушно відповів мій чоловік. — Але гном сприйняв це як прояв палкого темпераменту і сказав їй, що справжній гном працює і на п’яти роботах заради золота. Тому лишив їй купюру зі своїм номером телефону та пішов. Кажу ж, суцільна божевільня. Іноді мені здається, що твої клієнти після психологічних сеансів ідуть прямо до мене, щоб закріпити результат терапії чимось міцнішим.

— Це не мої, це просто загальноміське осіннє загострення, — буркнула я, відчуваючи, як по тілу розливається приємне, тягуче тепло. Від неймовірно смачної їжі, від його дотиків, від його низького, спокійного голосу. — У мене сьогодні взагалі був день відкритих дверей для самогубців і параноїків. Один ілюзіоніст мало не розщепив Лорі на атоми. Міс Валорі втекла на побачення й залишила мене одну. А нещасний Амадей вмовив завтра зранку сходити з Даною Василівною вибрати сукню. Тому я вже очікую завтрашнього кінця світу. 

— Ти мій бідний, втомлений психолог, — Алан підвівся, обійшов стіл і м'яко потягнув мене за руку, змушуючи підвестися з табуретки.

— Гей, я ще не доїла! — спробувала обуритися я, але коли його міцні руки обвили мою талію, притискаючи впритул до його твердого тіла, всі думки про картоплю якось різко випарувалися з моєї голови, поступаючись місцем зовсім іншому голоду.

— Картопля почекає. А от я... я чекав на тебе ще з самого ранку, — його голос став нижчим, з тією легкою, вібруючою хрипотою, від якої мої внутрішні демони починали радісно танцювати.

Палкі губи накрили мої, змушуючи забути все на світі. Я запустила пальці в його волосся, притягуючи ще ближче, перш ніж він знову підхопив мене на руки й поніс у спальню. І звідки в цього чоловіка стільки сил після робочого дня? Здавалося, що він міг не тільки віднести мене, а ще й забіг пройти, якби я стояла десь на фінішній прямій. 

— Алане... — прошепотіла я, коли він впевненим кроком штовхнув двері нашої спальні. — Ти ж пам'ятаєш, що моє ліжко...

— Звичайне. Мертве. Дерев'яне ліжко, — закінчив він за мене, опускаючи мене на матрац. — Яке не читатиме нам довгих нотацій про мораль, не проситиме посунутися, бо йому тісно, і не скаржитиметься на те, що ми розхитуємо йому пружини та травмуємо психіку.

— Я мала на увазі, що ми так і не одягнули простирадла,  — я не втрималася від смішка, який миттєво потонув у його черговому, палкому поцілунку.  — Але я дуже рада, що принаймні воно не читатиме нам моралі у найвідповідальніший момент.