Розділ №10. Святий чоловік

Знаєте, що найгірше в житті жінки, яка працює психологом для різноманітних магічних та не дуже істот? Це навіть не те що твій робочий день складається з нескінченного потоку чужих істерик, вигорянь, суїцидальних ілюзіоністів та гномів, яким недоплатили. Найгірше — це коли після всього цього пекла ти нарешті знаходиш того єдиного, ідеального, гарячого чоловіка, з яким хочеш просто розчинитися в тиші, а всесвіт каже тобі: «Для чого тобі той спокій, ми ж так гарно з тобою спілкувалися! Не дай, свята Інсанія, звикнеш до нормального життя! Як же ти тоді будеш розуміти інших?».

 Осіння прохолода Делірії щипала за щоки, вітер жбурляв нам під ноги мокре жовте листя, а я тільки те і робила, що намагалася відірватися від цієї думки, поки ми йшли додому. Алан мовчки крокував зі мною поруч, наче нічого й не трапилося. Хоча я знала, наскільки важко  було вдавати це після нотацій  Лорі. Варто буде провести з ним виховну бесіду на тему "Не згадуй чужі пружинки, якщо не хочеш, щоб обрізали твої".  Чесне слово! І як він додумався до цього…?

Коли двері моєї квартири нарешті зачинилися за нами, відрізаючи нас від усього цього божевільного світу, я виснажено притулилася спиною до стіни й просто заплющила очі. Жодних голосів. Жодних клієнтів. Жодних живих предметів, які б коментували мій моральний стан. Тиша. Добра така тиша, в якій почулися глухі кроки, перш ніж міцні руки Алана лягли по обидва боки від мого обличчя, спираючись на стіну. Гарячий подих торкнувся щоки та залишив м'який поцілунок, діючи не гірше за всіляке заспокійливе. 

— Все добре? — хрипко прошепотів він, вдихаючи аромат мого волосся. — Я думав, цей шлях до твоєї квартири триватиме вічність. Добре, що ми вчасно пішли з твого офісу. 

— Якби ми залишилися там ще на хвилину, Лорі прочитав би нам лекцію про те, як правильно тримати дистанцію та не ламати тендітну психіку меблів, — буркнула, поки мої руки самі собою потягнулися до його розстебнутого коміра, зариваючись пальцями в густе волосся. — Чи ще чого гірше...

— Не згадуй про нього, благаю. Мій чоловічий егоїзм сьогодні ледь не зазнав непоправної травми, — тихо розсміявся Ал, перш ніж його губи м'яко торкнулися моєї шиї. Від м'якого дотику по шкірі пробіг електричний розряд. Його щетина ледь колола ніжну шкіру, викликаючи табуни мурах. — Давай домовимося: сьогодні ввечері ми не говоримо про роботу та меблі. Ні про живі, ні про мертві.

— Згодна, — видихнула я, притягуючи його ще ближче.

Його поцілунок був саме таким, про який я мріяла весь цей клятий день — глибоким, жадібним та водночас до болю ніжним. Великі пальці обережно гладили мої вилиці, поки губи змушували забути абсолютно про все на світі. І я б залюбки забула, якби мій живіт зрадницьки не забурчав, нагадуючи, що за весь день психолог для нелюдів харчувалася м'ятним чаєм та чужими мізками. 

— Здається, спочатку мені доведеться врятувати тебе від голодної смерті, а вже потім — від усього іншого, — промовив мій ідеальний чоловік, легко цілуючи мене в кінчик носа. — Так і не встигла поїсти? 

— Не встигла, — зізналася я, скидаючи взуття. — Спочатку закрутилася, а потім взагалі забула про це. Зараз піду щось приготую собі.

— Нема чого, я сам приготую нам поїсти,  — тихо мовив Ал, закочуючи рукави сорочки ще вище. Святі носочки, як же сексуально він це робив! — Тому не буркочи та дозволь мені позваблювати тебе трохи. 

— Хочеш влаштувати прелюдію?

— Чом би й ні? — веселіше посміхнувся він, допомагаючи зняти верхній одяг. — Я точно знаю, що смачна їжа спокушає жінку значно більше ніж сумнівна кістлява туша чоловіка. 

— Я обожнюю твою кістляву тушу, Алане, — ані краплі не збрехала. 

— Але кохання всього твого життя це все одно смажена картопля, а не я, — відверто глузував він, цитуючи мої слова. 

— Ти мені будеш згадувати це до самої смерті? — перевела на нього свій погляд, крокуючи слідом. с Невже  це настільки тебе зачепило?

— Що ти, люба, я просто використовуватиму цю інформацію в корисливих цілях і готуватиму для тебе саму смачну картоплю в Делірії, щоб у тебе навіть думки не з’являлося залишити мене, — цілком серйозно відповів він, заходячи в кімнату й скидаючи з себе сорочку. Я дивилася на його оголену спину та шкодувала, що деякі моменти не можна закарбувати у своїй пам’яті. У нього була божественна спина. — Розумні чоловіки так і роблять, Ело. Бо що? Правильно! Молодість мине, красиве обличчя вкриється зморшками, характер зрештою зіпсується, а вміння смачно готувати залишиться. 

— А якщо мені з часом набридне картопля? — підійшла до нього впритул, обіймаючи зі спини. Мої губи залишили на його спині поцілунок і я сильніше притулилася. — Що робитимеш тоді?

— Приготую тобі ще щось смачненьке, — прошепотів він, насолоджуючись моментом. — Так вже влаштовані всі живі істоти — їм потрібно постійно чимось  набивати шлунок. Тому  не переймайся, я завжди знайду чим тебе спокушати. 

 — Ти мене вже спокушаєш своєю поведінкою. Немає нічого еротичнішого за чоловіка, який піклується про свою дівчину, Алане, — прошепотіла у відповідь та поцілувала його в плече. Чомусь жахливо захотілося начхати на свій шлунок та продовжити почате в офісі, але мене м’яко відірвали від себе та нахабно вдягнулися. — Я люблю тебе, Ал.

— Я тебе теж люблю, Ело, — м’який поцілунок невагомо опустився на мій лоб, перш ніж чоловік мовчки пішов на кухню, залишаючи мене наодинці зі своїми думками.

Після робочого дня не хотілося ні про що думати, але в голові зрадницьки з’являлася думка про те постійне божевілля в якому ми жили з Аланом. Минуло доволі багато часу з того моменту як він сказав, що меблепарк його не турбує. Але я все частіше помічала, що інколи у нас обох здавали нерви. І як він витримує цілий день з меблепарком? Алан Хоум — ти їй богу святий чоловік. 

_____________
А що спокушає вас? Окрім позачергової проди, грошиків та миру.