Розділ №6. Осіннє загострення та межі терпіння

Розмова з Аланом залишила гіркуватий осад. Не те щоб ми посварилися —  ні. Алан завжди мав ангельську витримку та був напрочуд терплячий до ожилих предметів, які наповнювали моє життя постійним галасом. Але попри його любов до мого навіженого меблепарку, останнім часом нам все менше вдавалося побути наодинці, й тому ми обидва були на нервах. Я згадувала наші останні спроби влаштувати романтичний вечір і подумки молилася Інсанії, щоб вона таки не помилилася з нашою долею й він не втік, втомившись від вічних коментарів меблепарку.  А щоб точно перестрахуватися —  пообіцяла собі влаштувати нам увечорі побачення, на якому ми змогли б побути разом. По-справжньому разом. Без зайвих вух, очей та коментарів. 

А поки... Сиділа та слухала чергову клієнтку, якою виявилася міс Голден. З нашої останньої зустрічі гном'яча бухгалтерка, виглядала так, ніби її переїхав візок із золотою рудою. Вона відверто втомилася від роботи без вихідних й зараз її нервова система трималася на чесному слові, міцному чайові та на  лайці.  Причому на останньому — найбільше. 

— ...ви уявляєте? У нас річні звіти горять, пів години до кінця робочого дня. Мені клієнту дзвонити треба! А вона балакає зі своїм клієнтом, якому мала подзвонити ще тиждень тому, поки я чекаю напроти! — вигукнула вона, намотуючи кола в кабінеті. Її важкі черевики гучно гупали по паркету, змушуючи Лорі невдоволено рипіти від зайвого галасу. — Я на неї дивлюсь, як на дурепу. До кінця робочого дня вже двадцять хвилин залишилося! В мене два вихідних потім! Коли мені читати справи? Коли дзвонити?

— А вона що? Невже не бачить? — співчутливо запитала я, підпираючи щоку рукою.

— А вона... — вилаялася Серана злісним поглядом, від якого навіть квіти на моєму підвіконні мало не зів'яли. — А вона, виявляється, цілий день взагалі не дзвонила нікому і ні чорта не робила. Я перевірила потім заради цікавості! По кілька гудків протримала, ніхто слухавку не взяв і ця гадюка добросовісно забила величезний...!

— Молот! — поспішила виправити її я, поки гном'ячий темперамент не видав тираду, від якої б почервонів навіть мій бувалий диван. Не вистачало ще, щоб він від неї нахапався подібних фраз та казав їх клієнтам. З нього станеться. 

— І його теж! Величезний гном'ячий “молот” на мою роботу! — Серана важко опустилася на Лорі, закипаючи від злості. Диван героїчно витримав зіткнення, розуміючи, що з бухгалтеркою краще не сперечатися. — Я їй кажу: «Мірабело, у тебе на столі п'ять справ валяються ще. Там я на черзі та дівчата. Внось вже їх у базу, щоб ми встигли все зробити!». А вона тільки кліпає своїми невинними ельфійськими оченятами і тягне: «Ой, вибачте дівчатка, я так закрутилася... Стільки справ... Стільки справ назбиралося...».

— І що, дійсно багато назбиралося...?  — поцікавилася.  —  Це одноразова акція чи на постійній основі?

— На постійній... — голос Серани аж тремтів від обурення. — Вона часто скидає на інших свою роботу.  А я завжди мовчу, намагаюся підтримувати хороші стосунки... У нас же колектив! І так мало працівників. Якщо я почну сваритися, то робота взагалі стане… Невже вона цього не розуміє? 

— Як раз таки розуміє,  — я відклала артефакт і серйозно подивилася на клієнтку, яка валилася з ніг від втоми. — Ваша колега чудово знає, що ви не прагнете конфліктів, тому вона паразитує на вас і на таких самих добрих працівниках, як ви. Знаєте чому? Тому що їй чхати на цю роботу та на цих істот, які до вас приходять.

— Але ж…! Якщо я посварюсь з нею, вона скаже, що це я зриваю дедлайни та не хочу допомогти новенькій! Так вже було… — зітхнула міс Голден. — І що тоді робити? 

— Нехай каже, — твердо відповіла я, відкидаючись на спинку. — Давайте я розповім вам, що відбувається. Уявімо, що вас лише двоє і є чотири клієнти. Якби ж то ви працювали на рівних, ви обидві взяли б по два клієнти та мали б обидві час поїсти та відпочити. Клієнти були б задоволені, бо їм швидко допомогли. А так... Вона весь день жила у своє задоволення, а потім допомогла одному клієнту. В той час як ви — весь день працювали, не їли та допомагали своїм клієнтам, а потім ще й її клієнту, який весь день чекав допомоги. Як гадаєте, що зробить такий клієнт, який чекав увесь день, а побачив вас лише в кінці дня? 

— Кричатиме... — зірвалося з її губ, поки блакитні очі застигли в просторі. Певно вона згадувала якийсь інцидент, який вже раніше траплявся. — Ще й спалить потім пів кабінету... Фенікс психований...

— Ось вам! — подалася до неї ближче. — І що ми маємо? Одна щаслива Мірабела, одна нещасна ви, один нещасний клієнт та спалений офіс. Бінго!  Спокій у колективі не поверне вам ваші нерви та законні вихідні. Наступного разу, коли вона спробує знову  зробити щось подібне, просто скажіть: «Це твої проблеми».

— А якщо вона почне тиснути на жалість?

— Ви бухгалтер! Звідки у вас жалість? — раптом вставив свої п'ять копійок Лорі. — Може ще зарплатню свою їй віддасте? Чи може вона вам доплачувати буде? 

— Не буде...  — Серана раптом здійнялася, зробила глибокий подих та випила за раз чай, слухаючи чергову тираду цього кімнатного психолога. — Ніколи не думала, що скажу це — але ваш диван розумніший за мене, пані Елайно...

— У нього можна багато чому повчитись, — знизала плечима, — принаймні, любові до себе. Спробуйте, Серано. Інколи потрібно поважати себе більше, ніж чиюсь тендітну нахабну натуру. Якщо постійно віддавати себе істотам, які вас не цінують, у вас може нічого не залишитись. Це як з грошима. Якщо ви віддасте усі свої збереження, вам не буде на що жити самій. 

Якусь мить бухгалтерка ще мовчала, розглядаючи сумку, з якої виднівся гаманець. Певно метафора із грошима їй була значно зрозуміліша за слова про самоповагу. Воно й не дивно. На матеріальних цінностях чомусь все завжди краще доходить.