Епілог | Історія Флеймса та Філ

Стрілка годинника невпинно рухалась по циферблату, немов би гіпнотизуючи Флейма. З кінця його робочої зміни пройшло вже понад годину, а він все ніяк не наважувався встати з-за свого крісла і вийти в хол. А все тому, що там все ще сиділа його секретарка і не дуже й то поспішала йти додому.

Філ працювала у цій компанії задовго до його приходу. Вона була чудовою дівчиною, якою він захоплювався ще до того, як його дід офіційно передав йому фірму. У ті часи йому часто доводилося чекати діда по кілька годин із зали очікування. Міс Інг заварювала для нього найсмачнішу каву, яку він колись тільки куштував. Вона розмовляла з ним, хоч і була завжди завалена папірцями майже до голови, та постійно підтримувала його після “важких” розмов.

Зрештою, після однієї з таких розмов, він сам став керівником цієї божевільні. Мало хто цьому зрадів, крім діда, звичайно. Більшість персоналу скептично була налаштована до багатого внука, у якого не було на той момент ні досвіду, ні нормальної освіти. Більшість, але не Філ. Лише вона єдина з усіх працівників посміхалася йому, що б не відбувалося. І лише завдяки їй він став тим, ким він був зараз.

Флейм Річардсон мріяв, що одного чудового дня він наважиться запросити її на чашечку кави, як у старі добрі часи. Що вона погодиться і вони заживуть довго і щасливо, як звичайні люди. Але всі ці мрії розбилися об дорогу склянку парфумів та шкіряні труси, які йому подарувала фірма конкурентів. Того дня його мила Філ взяла на себе відповідальність перед дідом Найтом, поки він стояв немов стовп і мовчав у ганчірочку. Добре, що хоч вистачило розуму затулити рота старому дурню, коли той почав її соромити ще більше. Погано, що той тепер думав, ніби вона його дівчина.

З того дурного дня минув уже цілий тиждень, який він провів удома, не наважуючись показатися на роботі. Але, як то бувало, ховатися вічно не виходило і сьогодні він вперше вийшов на своє робоче місце. Весь день йому вдавалося уникати її, але от настав вечір і Флейм вже більше ніж годину не міг ніяк втекти повз неї.

Приречено подивившись у вікно, він поправив своє довге руде волосся і вийшов з кабінету. Його міс Інг сиділа мовчки за папірцями й навіть не підіймала своєї голови. На кілька секунд він навіть зрадів тому, що зможе тихо втекти від дурної розмови, але потім… потім його щось зупинило і він повільно підійшов до столу.

— Багато роботи…? — розуміюче запитав він, аби якось привернути її увагу. Дівчина сонно підняла обличчя, ледь посміхнулася і кивнула. ЇЇ лице не природно зблідло, ніби вона от-от могла втратити свідомість. — Залишай її, давай я відвезу тебе додому. Ти дуже втомилася.

— Все нормально, містере Річардсон. Тут ще зовсім трохи залишилось, — мовила вона і чхнула, витираючи серветкою маленький носик. — Зараз дороблю та піду додому.

— Послухай, робота нікуди не втече. А я б хотів просити вибачення за той день… Так що просто дозволь мені відвезти тебе додому, добре? — йому зовсім не подобалося бачити її в такому виснаженому вигляді.

— Вам немає за що перепрошувати. Це все було дурне непорозуміння і добре, що та дівчина з доставки додумалась так його зам'яти, — секретарка трохи відсунулася від столу. Він дивився на це з якимось жалем, бо хотів якомога ближче бути до неї.  —  Боюсь ваш дід схопив би інфаркт швидше, ніж ми зуміли б розібратися з тією дурною посилкою.

— Краще б схопив би, ніж змусив тебе тоді червоніти, — серйозно відповів чоловік, пронизуючи її поглядом. — Я досі не можу собі простити те, що відразу не сказав йому правди й тобі ще й довелося грати роль моєї дівчини. Мені правда дуже шкода, Філ.

— Дивно, що він повірив у це, — тихо промовила красуня, відкладаючи стопку паперів у бік та оголяючи голі коліна. Він гарного виду в його горлі відразу пересохло і він не відразу зрозумів, що вона йому говорила. — Службові романи із секретаркою…? Яка брехлива банальність. Взагалі не правдоподібно.

— Не правдоподібно…? —  слова сильно вдарили по ньому, викликаючи біль під ребрами. — Думаєш це не можливо?

— Думаю, містере Флейме, — відповіла дівчина, повертаючи його в реальність. —  Самі зважте. Якому багатому спадкоємцю потрібна бідна секретарка, в якої немає вільного часу навіть щоб вдосталь поспати? На що б йому спокушатися? На товсті лінзи в окулярах? На синяки під очима? Чи може на захриплий голос, який він і так чує півдня?

— А чом би й ні? — запитав він, сідаючи на край столу та впритул дивлячись на Філ. — Не скажу за інших секретарок, але тобі все це дуже личить. І я був би радий, якби…якби я бачив тебе кожен день.

— Ви й так мене бачите кожен день, — розсміялася вона і знову чхнула.

— Не так… Тобто так теж, але… чорт! — ніяк не міг сформулювати свою думку він. — Я б хотів бачити тебе постійно.

— Ви що, хочете, щоб я понаднормово працювала ще більше??? — шоковано сьорбнула носом блондинка, а він подумки стукнувся головою об стіну. Це ж треба так двозначно виражатися, щоб вона кожного разу думала не те?  — Е  ні, я і так майже живу тут! Вибачайте, але я фізично не потягну, як би я вас не любила!  Он, бачите, і так захворіла вже. Куди мені ще додаткові години? Ви що, знущаєтесь?

— Ти мене що...? — не повірив своїм вухам Флеймс, прокручуючи знову і знову її слова.

— А що я вас? — здивовано перепитала красуня.

— Ти сказала, що любиш мене.

— Та з ким не буває…? — нервово розсміялася вона, витираючи носа. — Ви чудовий керівник, чом би вас і не любити? Та вас вся компанія дуже поважає і любить! Ви ж їм зарплатню підняли на двадцять відсотків, а це знаєте які щирі почуття викликає?

— Невже? — хитро протягнув Флейм, нависаючи над блондинкою. Ця її маленька фраза перевернула його світ настільки, що він вирішив поторгуватися. — А на скільки відсотків мені потрібно підняти тобі зарплату, щоб ти мене покохала більше за всіх їх разом взятих?

— Навіщо це вам? — ошелешено перепитала Філ. — А у вас гарне почуття гумору, містере Річардсон. Тільки мені після таких жартів треба швидку викликати.