Епілог | Сплячий Красень та Відважна Королева

Блаженна напівпітьма огортала невеличкий склеп теплою темрявою. То тут, то там, виднілися невеличкі вогники від свічок. У їх світлі ледве можна було розгледіти силует дівчини, котра сиділа на великому шкіряному дивані. Її довге чорне волосся опускалося на груди і ледве торкалося сторінок старої затертої книги. 

Ще нещодавно Дарк і не мріяла, що зможе ось так спокійно сидіти та гортати таємничі історії, але...он, як буває. Хто б міг подумати, що вона зуміє знайти свого істинного через кур'єрську службу? І тим паче хто б міг подумати, що ним виявиться благородний потомок сім'ї Колдестів, який працював священником?Не те щоб її турбувала ця професія, але вона вже втомилася слухати невдоволення на цю тему від своєї свекрухи. 

Почувши тихі кроки, Дарк підняла свою голову та вперлася поглядом у високого гарного чоловіка. Сьогодні він був напрочуд гарним. 

— Тихої ночі, містере Колдест, — привіталася дівчина.

— Міс Блад, ви колись почнете мене звати якось інакше? — сумно промовив чоловік, скидаючи з себе робочу уніформу та нахабно лягаючи на коліна своєї істинної. — Хоча б "Містере Рейне", можете говорити? І може тоді, років через двісті ми зможемо звати один одного якимись милими кличками. 

— Не думаю, що ми достатньо знайомі для цього. Пройшло лише кілька місяців, — зауважила дівчина, відсовуючись у бік. 

— Я все одно, наполягаю. Звіть мене на ім'я, — твердо мовив вампір та знову посунувся ближче та додав, — інакше...

— Що? Кадилом дасте по голові, як тому нещасному циклопу, якому ви мало око не вибили? — мило посміхнулася Блад, закриваючи книгу. 

— Взагалі-то я хотів сказати, що інакше ми до поцілунків доберемося через кілька століть, коли я вже буду старим, скоцюрбленим і з вибитими зубами, — розсміявся священник. — Правда тоді, ви навряд захочете мене цілувати. 

— Не хвилюйтеся, містере Колдест, я впевнена, що навіть без зубів ви зумієте попити моїх нервів зі своєю матінкою. Мені навіть здається, що у неї акулячі зуби. Навіть якщо я колись не витримаю і виб'ю їх — вони все одно відростуть і вона мене просто з'їсть через свою недалекість! 

— Не хвилюйтеся, я домовлюся з суші-баром і здам її по дуже вигідній ціні. Як гадаєте, візьмуть? 

— Сумніваюся...треба домовлятися з консервним заводом. Хоча тоді Делірію чекатиме масове отруєння. Вона ж як риба фугу — тільки доторкнися і все можна копати могилу. 

— Ви того вже вкотре ігноруєте її дзвінки?

— Звісно! Ви бачили нинішні ціни на ділянки на кладовищі? Та у нас землі вільної не знайдеться на всіх, кого вона своєю отрутою впокоїть! 

— Яка ви все ж таки турботлива, міс Дарк. Попри всю темряву, яку несе ваше ім'я, ваша душа повна світла та добра, — тихо прошепотів чоловік, завмираючи на відстані долоні від губ своєї коханої. 

— Це ви сплутали з відблиском від свічки, містер Колдест. У вашому віці й не таке буває. Може вам окуляри замовити? — глузливо запитала красуня, ставлячи вказівний палець на його губи. — Якраз думала над подарунком для вашої матінки. Зараз діє акція "два за ціною одного".  

Від ніжного дотику очі вампіра потемніли і він повільно поцілував палець, не зводячи очей від супутниці. Перехопивши різким рухом її долоню, він відсунув її в бік та продовжив говорити:

— Думаю для неї краще взяти щось із ваших зіль, — хитро протягнув Рейн. — А то всі наші останні "випадкові" зустрічі зводилися до того, що вона сумує за дитячим сміхом у своєму домі. 

— Це ви про ті самі? Для здорового потомства? — розсміялася дівчина, зловіще дивлячись на шафу з пробірками. — Непогана ідея. Але знаєте, я тут думала куди ж мені повести дітей з інтернату на екскурсію. У вас же великий маєток, правда?

— О-о-о...дуже. А ще там багато старовинних сервісів, про які можна розповідати годинами, — підхопив ідею Рейн. — Подаруєте матінку завтра, в день її народження? 

— Тільки попереджу, — хитро додала вона, дістаючи телефон та набираючи номер свекрухи. Як тільки гудки зникли, Блад почала говорити. — Тихої міс Колдест. Мені тут містер Рейн промовився, що у вашому маєтку є велика колекція сервісів. Ви не проти, якщо я завтра прийду подивитися на них? Скажімо о шостій? 

— Ну що ти, сонечко моє, я чекала твого візиту увесь цей час! Обов'язково приходьте з Рейном! 

— Прийдемо, міс Колдест. Прийдемо...

В телефоні почулися довгі гудки. Старий вампір із насолодою дивився у бездонні очі своєї коханої та не міг відірвати від них погляд. Його долоня ніжно торкнулася блідої щоки і завела довге пасмо вухо. 

— І все ж таки, ви назвали мене Рейном, — спокусливо протягнув він, ледь торкаючись своїми губами червоних губ напроти. — Аж не віриться, що я дожив до цього моменту...цікаво, яке миле звертання ви придумаєте для мене, коли ми звикнемо один до одного настільки, щоб перестати "викати"? 

— Ви дійсно хочете отримати його? — скептично підняла брову дівчина, а побачивши підтвердження задумалася. — Думаю, вам чудово підійде кличка... "Пугач".

— Чого це я пугач??? — здивувався вампір та на мить відсторонився, щоб краще бачити свою кохану. 

— Ви б бачили свої очі, коли зрозуміли під час нашої першої зустрічі, що я ваша істина пара! — дзвінко розсміялася Блад. — Величезні червоні очі, за якими світу білого не видно було! Чим не сова?

— Давайте щось інше, миле. Щось, що б передавало ваші почуття до мене.

— Мої почуття до вас? — посміхнулася Дарк, знову придумуючи відповідь. — Тоді...я зватиму вас "сплячим красенем". 

— Чому це сплячим красенем? Ви хочете поцілувати мене та пробудити від чар моєї злої матінки? — перепитав Рейн, з посмішкою ловлячи кожне слово. — Мені подобається така перспектива. Ви, я, ліжко і ніяких злих драконів та противних чар. Гарно. 

— Взагалі-то я мала на увазі, що я мало не вмерла, поки дочекалася вас. Бо доки я змагалася зі страшною хворобою та куплю дітей на роботі, ви чудово проводили свої ночі у теплому ліжечку, навіть не очікуючи порятунку від такої як я. І навіть не підіймаючи свою вишукану зубасту морду, щоб врятувати мене.