Епілог | Арі та її бестселер

Місячне світло повільно пробиралося крізь скло невеличкої квартирки в центрі Делірії. Воно ледь помітно огинало риси красивої молодої дівчини, котра сиділа за ноутбуком. Вона була одягнена в довгу чорну сорочку, а зверху вкрита тоненькою ковдрою, яка захищала її від протягу. В маленькій кімнатці було чутно, як швидко клацала клавіатура, майже не зупиняючись, щоб відпочити чи зібратися із думками. То тут, то там, чулися якісь репліки, які дівчина промовляла вголос, перевіряючи себе. Вони зривалися з її губ так вільно, що вона навіть не помічала цього. 

Місяць тому Арі Ватерлайн переїхала жити на сушу та стала писати  власні книги і публікувати їх в мережі. Перші її роботи дуже сподобалися читачам. Вони буквально розкупили їх в короткі терміни, виводячи авторку в топ по різним жанрам. У них було море спокуси, щирості та, що найголовніше — життєвих ситуацій, в які могла потрапити будь-яка істота в Делірії. 

На перший свій гонорар русалка зуміла перебратися  у цю невеличку квартиру  на суші та почати своє життя спочатку. Це був дуже важливий крок для неї, як для автора, тому вона дуже переймалася за свою нову неопубліковану роботу над якою саме працювала. Від неї залежало надто багато. Платити оренду виявилося значно важче, ніж та собі уявляла. Та й ціни на березі були в рази дорожчі ніж на дні океану. 

Сьогодні русалка закінчила чергову палку розповідь з назвою "Він, вона та пристрасть між ними". Ця робота була її особистою фантазією, її болем, її криком втомленої душі, адже більшість написаного в ній було чистою правдою. І от, коли останні слова були збережені, Арі залізла в налаштування книги та стала займатися публікацією. Впевненими рухами, вона вставила анотацію, завантажила обкладинкою та почала вигадувати теги:

— Так...подивимось, що в мене є з усього цього, — прошепотіла вона собі під ніс, сильніше кутаючись у ковдру. — "Владний герой"? Ну-у-у...є. Те, як він сказав їй, що хоче сам усе зробити! М-м-м. Бусінка! Подивимось далі..."Дуже відверто" — те що треба. Там у них такі стогони були! Таке — дітям читати рано ще. І третє? О! Знайшла-а-а. "ЧЖЧ". Беззахисна дівчина є, владний герой є  і ще один є. О, це буде бестселер! 

Арі натиснула "опублікувати", взяла ноутбук собі на коліна та стала перечитувати свій витвір мистецтва на якісь одруки, постійно облизуючи губи: 

"...Вона ніжно подивилася у бездонні очі Джона та відчула, що тоне в них. Їхні губи повільно наблизились один до одного та вже майже злилися в поцілунку, як  з боку з'явився ВІН. Це був безжальний монстр, який не питаючи дозволу з насолодою вп'явся в її шию та вирвав з губ гарячий стогін!

 Джон не звернув уваги на це, лише нервово смикнув плечем, бо подібне не було рідкістю в їх палкому особистому житті. ВІН приходив до них опівночі, як тільки вимикалося світло, та приносив у їхні гарячі ночі море насолоди та болю. Безжальний. Примхливий. Спритний. Тихий. 

Цей владний монстр залишав на їхніх тілах сліди. Джону було байдуже на червоні плями на своїх плечах, але вигляд укусів  на блідій шкірі Вікторії викликав у Джона праведну злість. Йому не подобалося, що в їхньому ліжку був третій і тим паче, що ВІН викликав у неї більше емоцій за нього у такі моменти..."

Русалка додала кілька розділових знаків, ковтнула трохи чаю та тихо промовила: 

— Так, нічого не з'їхало...поки що все чудово... — Арі перегорнула сторінки та стала читати далі, не в змозі відірвати погляду від свого шедевра. Те, що читачам він сподобається, вона ні краплі не сумнівалася. А навпаки — не могла дочекатися перших відгуків на цю роботу. 

"...Вікторія нахилилася вниз, щоб підняти з підлоги сережку, яка випала з вуха, і відчула, як ВІН ще раз  вкусив її в спину. Вона спробувала рукою відштовхнути його, але дарма. Її рука навіть не дотягувалася, щоб потерти розчервонілу шкіру, яка вже пекла від такої безжальної поведінки... А цей монстр продовжував нарізати кругом неї круги, впиваючись своєю владою над її тілом. ВІН змушував її кричати, вертітися на всі боки і стогнати чи то від розпачу, чи то від насолоди, коли все ж таки вдавалося холодними пальцями заспокоїти палкі сліди. Вікторія намагалася протидіяти йому, але виявилася слабшою. Втім, як і завжди. 

Весь цей час Джон вертівся на ліжку в обіймах. Йому хотілося заплющити очі та не бачити, як це чудовисько торкалося його коханої. Якоїсь миті Джон не витримав та рішуче промовив ЙОМУ:

— Я сам займусь тобою!"

Арі задумливо подивилася у вікно і за звичкою знову прикусила губи. Заплющила очі та уявила цю картинку у своїй голові. От наче все було добре, читалося легко та гарно, але не вистачало тієї драматичності, яку свого часу пережила вона декілька ночей тому. 

— Може додати ще стогонів? — запитала вона у себе. — А хоча...це ж знову редачити стільки...Ні!  Хай вже так буде. В кого фантазія гарна, сам додумає. 

"По шкірі Джона стікав холодний піт. Він все швидше рухався, намагаючись закінчити почате. То тут, то там, чулося плескання та крики повні емоцій. Ліжко буквально тряслося під ним з Вікторією, поки вони намагалися позбутися третього лишнього у своєму ліжку. 

Якоїсь миті чоловік із задоволенням викрикнув тріумфальне "О так!" І рухнув без сили на ліжко. Все його тіло тремтіло від напруги, видаючи втому та чисту насолоду.

— Ти зміг це зробити! Мій герой! — мовила Вікторія та нарешті спокійно притулилася до його міцного плеча.

— Герой то герой, але завтра сходимо за спреєм від комарів, а то в мене на них немає ніяких вже нервів. Он, через них вся шкіра в пухирях! Диверсанти!"

Арі щасливо відкинулася на спинку крісла та видихнула з полегшенням, від розуміння, що публікація не потребує ніяких правок. Її твір навіть якщо не принесе світової слави, то все одно принесе море морального задоволення їй та всім нещасним, які літом потерпали від нашестя цих кровопивць.