Розділ №40. Перший поцілунок

Прохолодне повітря пробиралося крізь ледь відчинене вікно, повільно заспокоюючи нерви. Я дивилася на Хілера, у якого брови підіймалися на лоб від здивування, і думала, що ж з цим всім духовним тераріумом робити далі. Втекти кудись не вийде — не ці, так інші знайдуть. Проганяти чимось — теж не варіант, їх нічого не бере. Хоч бери і відкривай для привидів офіційну контору з надання послуг. Шкода тільки, що вони заплатити не зможуть.

Пізній сніданок відізвався приємним теплом і в животі, і на душі. Ідея дракона  спрацювала й після розмови з бабусею Аморією мені стало значно легше. А от сам чоловік про щось міцно задумався. Чи то на нього мій переказ про бабцю подіяв, чи то він сам про щось занепокоївся.

— Про що думаєш? У тебе такий зараз вигляд, ніби мозок зламається, — мовила я стискаючи його долоню.

— Хотів запропонувати пройтись, але вже дуже сумніваюсь за цю ідею. Схоже, що немає сенсу, — спокійно відповів Хілер, намагаючись видавити з себе посмішку. Кудись іти не дуже хотілося, але бачити його засмученим не хотілося ще більше.

— Я саме хотіла тобі запропонувати пройтись кудись і випити кави, — посміхнулася. — Пішли, покажу тобі дещо.

— Ти впевнена?

— Впевнена — впевнена. Ходімо.

Потихеньку зібравшись, ми вийшли з будинку та пішли вздовж доріжок. На вулиці вже стояв пізній вечір. Вздовж дороги загорялися перші ліхтарі, освітлюючи теплим магічним світлом Делірію. Блукаючи нічним містом мені здавалося, що Майнда мали б пустити погані думки, але схоже, що він став ще більше нервувати. І що було найгіршим — я не знала, чому і що з цим робити.

Після кількох невдалих спроб випитати у нього, що ж сталося, я вирішила застосувати важку артилерію і повела його на центральну площу. З кожним кроком у бік статуї, Хіл ставав усе більш нервовий, а поки не зупинився біля здивованої Діви, яка саме підслуховувала розмову якоїсь парочки по той бік.

— Я хочу з тобою серйозно поговорити, Соуло, — видавив із себе чоловік, пускаючи мою руку. Від здивування я ніби приросла до бруківки, а от фонтан геть перестав лити воду, щоб краще було чути розмову. — Будь ласка, вислухай мене і не перебивай. Добре?

— Добре, — знервовано відповіла. Невже він серйозно захворів? Чи щось сталося і йому треба кудись далеко поїхати? Я дивилася в його чорні очі та шукала відповідей. Від хвилювання, я навіть не зважала уваги на духів, які зібралися за нашими спинами.

— Я знаю, що ми не так довго знайомі і наше знайомство розпочалося далеко не романтично, але... — почав було дракон, а я нарешті зрозуміла до чого він вів. О ні! Зізнавайся де завгодно, але не перед цим тераріумом!

— Хіле...? — хотіла було якось перенести розмову на час, коли на нас не будуть дивитися десятки допитливих духів на чолі з пані Аморією, яка нізвідки прилетіла та вмостилася на статуї гнома.  

— Не перебивай, будь ласка.

— Але... — спробувала пояснити, тільки знову була перебита.

— Ти обіцяла мені. Просто вислухай, — відрізав чоловік. — Так ось...я знаю, що у нас був важкий початок і це навряд можна назвати "коханням з першого погляду"...

"Ага, скоріше з першого непорозуміння і першої травми..."

— Як і знаю, що моя бабця примудрилася тебе сьогодні майже перетворити на скаженого дракона. І скоріше за все нам доведеться з нею миритися ще довгий час...

— А чого зі мною миритися? — буркнула бабця, погладжуючи живіт гнома лапкою. — Ви почніть нормально зустрічатися і я собі спокійну піду на світло.

"Що? То це мені треба просто почати з ним зустрічатися, щоб вона перестала за нами підглядати? Хільчику, не тягни бабцю за хвоста! Переходь до головного, поки вона не передумала. А то ж потім не збудемося!"

— Але я попри всі негаразди я хочу бути поруч з тобою, — мовив чоловік та взяв мене за долоні, з ніжністю дивлячись в очі.

Всередині мене наростало хвилювання. Ще кілька хвилин і я збудуся ще одного духа! Одного надокучливого, кольорового духа, який не буде підглядати за моїм особистим життям!  Певно бабця це теж зрозуміла, бо аж подалася вперед, щоб краще чути. Статуя Діви, здавалося, теж аж затримала дихання. Геть духи зробили крок вперед, щоб не проґавити цей історичний момент.

— Соуло Сайлент, ти будеш моєю дівчиною...? — як тільки Хіл промовив ці слова, дух бабці став повільно зникати у променях ліхтарів.

— О так! — зраділа я, кидаючись обіймати Хілера від щастя. Зі всіх сторін почулися радісні вигуки духів, яких нарешті перестали контролювати.

— Так не че-е-есно! — сварилася бабця, розсіюючись у світлі. — Я ж навіть їх плцілу-у-унок не поба-а-ачу!

— Ти дійсно така рада, що ми нарешті разом? — недовірливо запитав чоловік бачачи, як я кошусь у бік статуї гнома.

—  Більше тому, що твоя бабця нарешті пішла на світло! Уявляєш? — радісно поцілувала його в щоку, а статуя Діви аж захлинулася водою і бризнула нею прямо на нас.

— Як "на світло"?

— Безповоротно, Хіле! І нам тепер свічку триматиме на один дух менше! — розсміялася.

— Алілуя!!! — допетрав нарешті чоловік і став мене кружляти на радостях.

Світ зливався в одну кольорову пляму. Кругом мене розпливалися духи, будинки, дерева і навіть ліхтарі, а я сміялася та була щаслива. Нарешті божевілля стане трошечки менше. А якщо вдасться відправити на світло і цих привидів, то буде шанс на нормальне життя.

— Агов, бородатий, мені одній здалося, що кохання зробило з них трошечки пришелепкуватих? — запитала Діва.

— Не одній. Вони повні психи. Дивись, як носяться посеред площі. Краще б пішли і грошей заробили б. О це я розумію "щастя".

— А ти не промах. Може попрацюємо разом над однією ідеєю?

— Якою ще ідеєю? — зацікавлено протягнув гном.

— Здиратимемо золоті зі зрадників. Спершу платять за мовчання мені, а потім тобі. А потім можемо і третього прикупити когось, щоб потроїти ціну за мовчання. Купимо відганяча голубів, наймемо охорону, розбагатіємо і пустимо по трубах замість простої води вино чи шампанське.