Розділ №39. Аматорство та Нахабний облом

Як же добре було нарешті виспатись! Здавалося ніби світ став трохи краще, після цього позапланового відпочинку. Навіть очей не хотілося розплющувати, щоб ніяка дрібничка не могла зіпсувати це солодке відчуття щастя. Втім, як то завжди бувало, щастя не протрималось довго і було порушене якимось шумом.

— Ні, ні і ще раз, ні! — сварилася з кимось пані Аморія біля мого ліжка, чи на чому я там зараз лежала. — У Соулочки сьогодні офіційний відпочинок! Ви що, захотіли мені невістку впокоїти? А вона, між іншим, одна така! Де ви ще таку дурну знайдете?

— Ну мені тільки спита-а-ати, — жалісливо протягнув хтось, зриваючись на завивання.

— От і спитаєте завтра! — відрізала бабця.

— Ну хоч одним оком, дайте глянути! — ніяк не відставали духи.

— Будете пролазити без черги, то дивитись зможете реально одним оком. А знаєте чого? Бо я вам друге виб'ю і пошлю в кінець черги! — командним тоном сварилася бабця Хіла. — Теж мені,  духи. Та ви ж мою Соулочку так в могилку зведете! А я хочу через років так триста правнуків побачити.

— Та що ви в тих правнуках знайшли хорошого, пані Майнд? — запитав якийсь чоловік. — Крики, пелюшки, перші зуби, перші травми, ще й хворіють постійно. А потім в садочок віддасте — тиждень там,  два тижні дома з температурою валятимуться.

— Ви мені не розповідайте все це, містер Крафт!Я і без вас знаю, які біди від дітей бувають! Чай двох якось виховала і нічого.  У ваших же інтересах, щоб Соулочка швидше мені організувала правнуків!

— Щоб ви нарешті впокоїлись і перестали тут нами командувати? — скептично запитав чоловік.

— Щоб її дар комусь передався, телепню вусатий! Ви ж її без мене в могилу за рік заженете. А хто вас ще чутиме без неї? Не думали? Хто вам допомагатиме до світла дошкутильгати? — саркастично питала бабця. — Не подумали про це? Ні? От тепер значить подумайте за своїх доньок і синів, які після вас зависнуть тут духами. Хто їм допоможе на світло піти?

— Якось же ходили до вашої Соули...? — невпевнено мовив пан Крафт.

— Ага. Ходили, та не дійшли! Так що хочете чи ні, а ви мені з правнуками маєте допомогти! — мовила пані Аморія, змушуючи мене подавитися повітрям. Це ж як мені духи мають допомогти з цим?

— І що ви нам пропонуєте робити? Водити кругом них хороводи і як група підтримки кричати "правіше!" , "Лівіше!", "Гол!"?

— Я думаю мій внук зможе попасти куди треба і без ваших вказівок. Тим паче, що він вас не чує і не бачить. А от через ваш натовп, моя Соулочка навіть не дасть йому можливості хоч побачити куди там ті голи забивати. А не дай Боже ще й буде втомлена, сонна і якась примара захоче "гострих відчуттів"? Ні, мій внук не збоченець, щоб спати з невпокоєними. Рано йому ще.

— То що ви нам таки пропонуєте, пані Аморія? Дати їм спокій і шукати кращої долі самим, поки не дійде до нас черга? — спитав пан Крафт, скептичним голосом. — Таке собі задоволення, ніякої вигоди.

— Ви ще поторгуйтеся зі мною! Я вам таки вуса то ваші, пінцетом повищипую і голкою повтикаю у ваш трудовий мозоль!

— А живіт мій чим вам завинив?! Я його, щоб ви знали, чесною працею заробляв! — обурився пан.

— Чесна праця в гномів? — насмішкувато спитала жінка, відверто глузуючи. — Називайте речі своїми іменами! Чесним обманом, старався обібрати праведний народ! Ви ж у гном'ячій конторі працювали! Що, я не знаю, як там справи ведуть?

— То не я, то система така...

— Знаю я вашу "систему". Ганяти бухгалтерів до сьомого поту за папірцями, поки вони у відчаї не втюхають вам у кишеню якийсь подарунок, щоб ви ним подавилися, — не вгамовувалася бабця, поки я вже подумки складала план помсти цьому гному. — До речі, а як ви померли? О, тільки не кажіть, що я вгадала з першого разу...

— Подумаєш?? Ну вдавився цукеркою на робочому місці! З ким не буває!

— З тими, хто не їсть солодощі на робочому місці.

Пані Аморія ще продовжувала сперечатися з духами, поки я добросовісно лежала на місці, вдаючи з себе сплячу красуню, та думала про глобальні проблеми. Ще ж що виходить? Після тієї історії біля "Дому татуся Кракі", мою кістляву тушку хтось переніс та залишив відпочивати. Сюди? Це, схоже, у мій власний дім, який ще нещодавно окупував був один хитрий дракон. До речі, про контужених. Що сталося з моїм принцом на кольоровій бабусі?

Вирішивши, що тягнути пробудження немає сенсу, я розплющила очі та сіла на своєму ліжечку. Пані Аморія відразу ж вигнала духів пинками в сусідню кімнату та підлетіла до мене, вмощуючись поруч на тумбочку. Якийсь час ми багатозначно дивились одна на одну, вимагаючи мовчки якихось пояснень, але зійшлись на тому, що я заговорила першою:

— Що з Хілером? Він цілий? — почала з найголовнішого.

— Ціліший за тебе, дитинко. Пішов у "Тихий дім" купити тобі смаженої картоплі, стейка та тортика. Ти вже кілька разів майже прокидалася, от він і вирішив зробити тобі приємне.

— О-о-о, значить у мене сьогодні буде свято! — щасливо мовила, пригадуючи як він минулого разу купив смачну вечерю. Невже містер Хоум і був тим самим його зайнятим другом, котрий готував ту божественну картопельку? — А що з тими духами за стіною? Ви що, тепер моїм секретарем будете?

— Скоріше охоронцем, — посміхнувся дракончик, підпираючи щоку однією з лапок. — А то такими темпами ти не доживеш навіть до офіційного зізнання в коханні! А я на цю "Санта Барбару" не підписувалася! У мене нервів не вистачить дивитися на ваш квітковий період залицянь! А якщо ще й головна героїня помре до першого побачення, то я спалю до біса і вас, і того дурного автора, що написав цю історію! Так і знайте.

— А ви то звідки знаєте, що я ще не дала згоду на наші стосунки? Невже внук жалівся? — скептично підняла брову. Хіл не був схожим на того, хто біжить до бабці плакатись. Він від неї скоріше тікатиме зі сльозами.

— Я що, дурна питати у нього про ваші відносини? — подивився на мене дракончик, немовби на божевільну. — Сама нишком приглядала за вами. Он, один раз лишень нормально поцілуватися! І це після торгів!