Розділ №36. Палке замовлення Діви

Ранок. Вечір. День. Ніч. Все це зливалося в безкінечний потік роботи, єдиною відрадою якої залишався Майнд та моє почуття гумору. Минув уже тиждень з того часу, як я його познайомила зі своєю матінкою і варто було відмітити, що ні краплі не шкодувала про це. Після тієї вечері, вона надіслала нам цілком нормальну, закриту форму, аби її улюбленого зятя не спокушали ніякі клієнти.

За ці дні духів у Делірії значно додалося.  Їх ніби хтось висипав на мою голову із величезного відра — чи то через магнітні бурі психів стали частіше бити по голові, чи то просто маніяк якийсь завівся. Але вони настирливо лізли до мене куди б я не пішла.  Все, що не давало розклеюватись через них — амулет Майнда, який дійсно захищав від привидів і не давав вселитися в моє тіло. Але, нажаль, він не міг затулити їхню пельку чи зробити невидимими для мене.

А ще, мене гріла думка про те, що скоро проблема з кракеном мала вирішитись. Хіл зумів через своїх знайомих вийти на того самого слідчого — Амадея Лоріуса і в нас з ним сьогодні має відбутися зустріч. Десь на дні океану. Але то такі дрібниці! Що могло зі мною там статися, коли Алістер більше не ліз в моє тіло і нових маніяків більше не було? Навіть Хіл залишився сьогодні на роботі, аргументуючи це тим, що містер Амадей має великий досвід і він зуміє мене захистити, якщо виникне така потреба.

Тому, я добросовісно вирішила перекусити перед цією знаковою зустріччю та пішла на центральну площу, щоб сісти в малолюдному місці. У цей час тут якраз було менше людей та відповідно привидів, тож я могла собі дозволити відпочити від шуму та всіх цих душевних переживань. Сьогодні тут було на диво спокійно та тихо. Навіть статуя Дзвінкоголосої  Діви спокійно балакала про щось з чужим кур'єром. І я вирішила скласти їй компанію та заодно поїсти бургер. Підійшовши поближче, я привіталася та сіла поруч, розраховуючи свій обід.

— Привіт! Що, таки замовила собі якогось аполона? — щиро посміхнулася статуї. — Чи новий лист прийшов із компенсацією?

— Та ні, зараз мого мужчинчика привезуть!  Він такий неперевершений — закачаєшся. Мускулатура, м'язи накачені, коси довгі, а те, що внизу...м....! Там таке багатство! Одна божественна насолода для моїх очей! Вже уявляю скільки я за нього виторгую грошей від жителів! — мріяла статуя, щасливим голосом.

— Хто ж ставить підпис за доставку, не бачачи товару? — дивувалася я. — А що, як пошкоджений прийде? Чи колір не той?

— Та що там може піти не так? Це ж інтернет замовлення. Хіба з ними бувають проблеми? — здивовано питала Діва, під мій скептичний погляд. Згадалися всі ті історії, коли мені закатували істерику клієнти через пошкоджений товар, а я нічого не могла з цим зробити бо час повернення вже пройшов. — І чого ти на мене так дивишся?

— Того що...— почала було я говорити, але під'їхала автівка та стала вигружати з кузова щось зовсім далеке від описів фонтану. Від побаченого я навіть перестала їсти. — А це точно твій аполон...?

— Це?! Це знущання над моїм фундаментом! — злилася Діва, розбризкуючи воду навкруги. — Ви що мені привезли?! Де мій прекрасний чоловік? Де мій витвір мистецтва?! Де мій...де моє замовлення?!

— Що замовили, те і отримали. Гарного дня вам! — гаркнув розлючений кур'єр, вивалюючи поруч з нами це непорозуміння та сідаючи назад в автівку.

— Ось тому треба перевіряти посилки перед тим, як ставити підпис, — тихо промовила, споглядаючи те, що нам привезли.

І от, картина маслом. Я сиджу за звичкою на піднятій  руці Діви та милуюсь чудовим представником гном'ячої інтелігенції. Малий пузатий чоловік спокусливо розлігся на постаменті, дивлячись на мене з під густих брів. Його довжелезна борода витончено обплітала підняту руку та опускалася аж до бедер, прикриваючи стратегічні місця: відгодований животик та сімейні труси. В іншій руці виднівся молот, яким він певно мав давати по голові усім, хто не кине золоту монетку в воду.

— Як же я тепер стоятиму поруч з цим...цим...гномом?! — в розпачі плакала статуя. — Він же страшний, як...як гном!

— Зате на його фоні ти будеш виглядати значно вигідніше. Та й, навідміно від тебе, він не вміє говорити. А це ж чудово!

— І що тут чудового? Мені ж скучно тут одній!

— Та може не все так погано...— намагалася її заспокоїти.

— Ага, завжди може стати гірше? — буркнула Діва, а потім різко змінилася в настрої. — Так! Шухер! Мене тут немає і я зовсім не вмію говорити! Чула?!

— А що сталося...? — перепитала я, але ніхто вже не відповідав.

Здивувавшись такій реакції, я стала здивовано оглядатися по сторонам, в надії хоч щось зрозуміти. На центральній площі майже не було людей. То там, то тут блукали поодинокі жителі про щось балакаючи. Поруч зі мною пройшла мила парочка, тримаючись за ручки. Побачивши статую гнома, дівчина вилаялась та витерла припухлий червоний ніс. Певно хворіла.

— Ти як, Ело? — запитав її чоловік, обіймаючи за плечі. — Може сходимо в кав'ярню і я приготую тобі той напій від простуди?

— Ні, Алане. Мене Сніжок вже дістав. Якщо я сьогодні не оживлю знову Сніжинку, то він не дасть нам ніякого життя!

— Але ж тобі погано. Не вистачало, щоб твоя магія ще щось оживила. І що ми тоді робитимемо? Кав'ярня не безрозмірна. А ще в одного предмета просити дозволу, щоб одружитися з тобою це вже перебір, — хилитав головою чоловік, турбуючись за свою наречену. — Я ще розумію, чого питав у дивана — він тобі наче брат став. Розумію, нащо в Люсі — щоб нам на весіллі не споїла всіх відвідувачів. Але у свічки!

— А, що? Ти ж сам чув, що вона нам сказала. Якби не попросиш, то вона  нам всю шлюбну ніч буде світити в ліжку, — дівчина чхнула та виснажено витерла ніс. — Добре, Алане...пішли назад. Тобі ще просити моєї руки в ножа та плити, щоб вони нам гостей не потравили і неперерізали.

—  А що там доречі з дресскодом? Ти вмовила свою маму відмовитись від цієї ідеї?

— Я її перед фактом поставила! Хоче, Хай відразу замовляє костюми відразу Люсі, Арчі, Лорі — всьому нашому меблепарку...