Розділ №33. Гарячі дотики на холодній шкірі

Сонце повільно ховалося за віконною рамою. Великі сірі хмари огорнули небо та навіювали відчуття свободи. Прохолодний вологий вітер віщував скорий дощ. Я дивилася на це і думала, що тільки його мені і не вистачало для повного щастя цього вечора. А що? Пригод на сьогодні вистачило, приголомшливих новин теж, пристрасті з головою. Було б непогано нарешті змити з себе усю втому та нарешті відпочити. 

Поряд з вікном з'явилося понівечене лице Майнда, яке задумливо роздивлялося мене. Цього вечора він був одягнений у своєму звичайному вбранні. Після тієї підстави із сукнею, я була рада бачити щось знайоме та затишне перед своїм носом. 

— Передумала про помсту? — тихо запитав чоловік, спираючись головою об стіну. В чорній напіврозстібнутій сорочці та вузьких шкіряних штанах це виглядало досить спокусливо. — Про що ти подумала тільки-но? У тебе аж очі засяяли.

— Про твій спокусливий фінгал, який доведе мою маму до інфаркту, — збрехала нахабним чином. — В її реальності всі люди пацифісти і ніколи не травмують один одного. Думаєш це лікується?

— Заради тебе, я спробую це зробити, — ніжно мовив Хілер, нахиляючись до мого лиця. — Якщо вийде, ти пообіцяєш мені почати зустрічатися офіційно? Як двоє дорослих істот. Без всіляких відмовок та невизначеності.

— Тобі так хочеться, аби усе було офіційно? — втомлено видихнула повітря з легень та заплющила очі. — Звідки в тебе така впевненість, що це надовго? Що твої почуття не зникнуть через кілька тижнів?

— Дракони однолюби, пам'ятаєш? Я вже казав тобі про це. Мій дракон прокинувся не тому, що ти його покликала, як відьма, котра кличе духів. Атому, що він визнав тебе тією єдиною, — пояснював він. — Мені просто не вистачило мозку відразу це визнати. Але з кожною нашою зустріччю це ставало більш очевидним.

— Хотіла б і я мати таку ж впевненість як у тебе, що все це довго протримається. Але її немає.

— Всьому свій час, Соуло. Я нікуди не поспішаю, тому просто спробуй не думати про це надто багато. Тобі й так є про що перейматися крім мене.

— Про переймання... — згадала я, що мала йому розповісти. — Я знову бачилася з Алістером.

— Якого біса?! — витріщився на мене Хіл.

— Водного, Хілере. Водного, — посміхнулася. — Так ось, він розповів мені, що Вейв його вбив та поховав серед фіолетових квітів. А ніж, яким він це зробив, захований зараз у величезній перлині, яка висить замість світильника  у "Домі дядечка Кракі".

— Тільки не кажи, що ти хочеш сама дістати її звідти! — обурився чоловік, вже починаючи вигадувати аргументи. — Навіть не думай, Соуло!

— Я і не думала, — протягнула з посмішкою. Десь за вікном почувся перший грім, немовби підтверджуючи мої слова. — Він сказав ім'я слідчого, котрий вів його справу. Мені потрібно, щоб ти допоміг знайти його. А там нехай самі розбираються.

— Чудово. О це я розумію — “чудовий інстинкт самозбереження”! — зрадів Хілер, обіймаючи мене зі всієї сили. — Я пишаюсь тобою.

— Пишаєшся тим, що я не хочу, щоб мене вбили? Ти що, мене взагалі божевільною вважав? Хіба я схожа на відьму, яка полізе в бій з величезним озброєним кракеном? — здивовано запитала я, відпихаючи від себе красеня. — Та за кого ти мене маєш?

— За свою дівчину, — лагідно мовив нахаба, а в мене аж серце стало від його слів.

— Хілере! — гаркнула.

— Сама спитала! — розсміявся шкодник та нахабно посунувся впритул. — Якщо ти все ще не впевнена у своїх почуттях, то я буду радий тобі трохи допомогти з цим.

— Ти спершу фінгал замасти тональним кремом, а то  всі ці твої залицяння виглядають надто комічно з мого боку. Без усмішки  неможливо дивитися, — я  вперлася долонями в його груди та нервово розсміялася. — Тобі не вистачає ще одного, щоб бути схожим на панду.

— Тобі, схоже, надто заважають очі, так? — спокійніше запитав Майнд, викликаючи табун комах. — Що ж, це можна легко виправити.

За вікном почулася ще одна хвиля грому, на мить освітлюючи кімнату відсвітом від блискавок. Мої пальці невідворотно впиралися в сильні чоловічі груди, змішуючи все більше відступати до стіни з кожним кроком Хілера. В грудях швидко билося серце, повільно зводячи мене  з розуму і заважаючи спокійно дихати. Якоїсь миті навіть здалося, що це приємно.

Хіл повільно опустив свою долоню на моє передпліччя та піднявся по ньому до плеча. Не відриваючи погляду від моїх очей він ще повільніше потягнувся до шиї, на мить затримуючись на впадині великим пальцем. Потім піднявся ще вище, на підборіддя та щоку, аби зрештою обережно накрити долонею мої очі.

Гарячі пальці на моїх повіках відчувалися надто гостро. Кожен наступник дотик викликав бажання залишитись під ними якомога довше. Торкатися у відповідь. Відчувати. Але я трималася. Трималася, аж поки ледь вологі губи не доторкнулися невагомо до моїх декілька разів, ніби питаючи дозволу. Вони вмовляли мене на щось більше, щось потрібніше, щось важливіше.

— Просто відчувай, Соуло, — прошепотів Хілер, на кілька секунд відриваючись від моїх губ, аби знову продовжити. — Тобі подобається це?

Тихий, глибокий голос змушував хвилюватися ще більше. За скаженим серцебиттям почулися перші краплі зливи, які билися у вікно. По шкірі пробігся холод від протягу. Я схопилася сильніше за плечі чоловіка та спробувала розслабитися, але легше не ставало.

Він мав рацію. Мені дійсно подобалося відчувати те, що я відчувала зараз, у цю мить. Його гарячі дотики на моїй холодній шкірі. Його долоню, яка не давала розплющити очі та побачити хоч щось. Його обережні губи, які  просили більшого. І навіть дурну зливу за вікном, яка наростала з кожною секундою разом з моїми емоціями.

Якоїсь миті цього всього стало надто багато і я здалася — повільно відкрила рот та облизала язиком губи, які саме торкалися моїх. Хілер відразу ж притиснувся ще ближче, ніби відстань причиняла йому біль. Він на дотик знайшов мої пальці іншою рукою та переплів їх зі своїми.

Це все було настільки нереальним, ніжним, теплим, що не давало мені спокою. Хотілося цілувати його знову і знову. Відчувати, як холодний протяг торкався розчервонілих щік та просто ловити цей момент. І я ловила його. Губами. Пальцями. Шкірою. Хотілося залишитись жити в цьому моменті.