Розділ №32. Дитяче сховище

Холодне повітря наповнювало просторий склеп якоюсь таємничістю. Десь по сусідніх кімнатах мирно спали духи. На білій стелі спокійно висіла люстра, навіть не блимаючи від перепадів напруги. А вже під нею лежав мій прекрасний колега з величезним таким фінгалом під правим оком. Поруч з ним лежав такий самий красень, правда вже з фінгалом під лівим оком. Якби я гірше знала Майнда, подумала б, що то його брат.

— І як це називається? — запитала в чоловіків, які задумливо розглядали побілену стелю філософськими поглядами. — Ви нічого не хочете мені пояснити? Рятувати когось треба?

— Його треба, але я тобі не дозволю, — спокійно мовив Хіл, сідаючи на плиту. — Рано тобі ще на таке дивитися. Я і так за нас двох подивився і вже відчув усе.

— Не хочеш пояснити, що це означає?

— Те і означає. Знайомся — це Джуліан. Вчитель. Так ось, він водив свій клас в екскурсію в прифронтовій зоні. І тут дали тривогу... — трагічним голосом промовив Хіл, немовби в нього життя в той момент скінчилося.

— І що? — ніяк не могла збагнути, що ж сталося в цих двох. — Сюди ж не долітає вогонь феніксів. У чому проблема то?

— В тому, що ховати дітей кудись все одно треба. А єдине сховище, яке допускалося за стандартами сховищ — це колишній стриптиз бар. І от уявляєте? — запитав чоловік, хапаючись за голову, — я повів їх туди!

— Дітей у стриптиз бар...? — ніяково перепитала. Все  ж таки прифронтова зона це справа така. Ніколи не розбереш де реальність, а де контузія. — А...як на це відреагували діти?

— Спочатку навіть зраділи, що в них уроків не буде, — мило почав учитель з якоюсь втомленою посмішкою на обличчі. —  Через годинку їх попустило від ейфорії і вони стали лізти на голову. Тому я організував для них розважальний комплекс заходів, виходячи з можливостей.

— Прости свята Інсанія, це ж які веселощі можна було організувати в стриптиз клубі...? — з жахом перепитала.  Фантазія розігралася не на жарт. 

— Та побійтесь Арани! — обурився чоловік, підриваючись на своєму місці. — У нас все дуже культурно було та мирно! Пограли крокодила, поводили хороводи кругом пілона, влаштували собі карусельку на ньому ж! Діти аж в захваті були!

— Тоді ж що сталося з моїм колегою? — резонно зауважила, намагаючись не прискіпуватися до бідних реалій вчителів під час війни. — Звідки синяк?

— Довга історія...сиджу я, значить, в туалеті та дістаю краватку з унітаза... — почав було Джуліан розповідати, ніби нічого не сталося. А в мене мозок закипів.

— А що краватка робила там...? Ви вирішили накласти на себе руки шляхом втоплення в унітазі? — допустила я найлогічніший варіант. 

— Якби ж то... — сумно мовив Джуліан, дивлячись на нещасний пілон неподалік від них. —  Та це діти пішли так у справах. Взяли в інших дітей краватку і змили в унітаз. І мало того, що я за ці допотопні шматочки тканини відповідаю головою, так  ще й туалет взяв та забився! Певно теж не схотів їсти такий рарієтет.

— Так, а з Хілом що сталося??? — не витримували мої нерви. 

— Не перебивайте! — гаркнув учитель командним голосом так, що я аж відсахнулася. — Витягую я, значить, цю краватку, а тут нізвідки прибігли діти і кажуть, що там якийсь дядько на їхній карусельці у платті танцює! Ну я і кинув ту краватку назад в унітаз і побіг до дітей дивитись. Клуб же зачинили вже давно! А тут якийсь мужик приперся танцювати перед малими дітьми стриптиз у червоній сукні з котячим хвостом на дупі!

— Ти що, реально танцював стриптиз? — шоковано перепитала, дивлячись на той самий пілон біля чоловіків. — Навіщо?

— Фактично я не танцював. Я звалився в сховище, коли спускався. Підбори зламалися і я полетів прямо на пілон. А щоб не впасти — схопився що було духу за перше, що попалося під руки, й по інерції кружляв ще кругом нього кілька хвилин. А потім просто не міг встати, бо підбори зламалися, а ноги тряслись.

— А синяк, я так розумію тобі поставили саме через це? — нарешті склалася картинка в моїй голові. 

— Так. Я подумав, що він збоченець.  Ще й побачив ту форму стриптизера, й став таким злим, що  не чекаючи пояснень дав у його збоченську...! — зам'явся  Джуліан, підбираючи слова. — Лице короче.  Хоча тут ви самі винні. Не було чого таку форму вводити. Де це взагалі бачено, у такому вигляді розвозити посилки людям!

— Та то моя мама! — не витримала цих незаслужених претензій. — Я й сама не в захваті від цього, але поки перевірка не поставить галочку, ми зобов'язані ходити в цьому...в цьому!

— Співчуваю...ваша матінка ще той монстр... Хоча мами взагалі святі люди. Я то терплю цих монстрів тільки в школі, а їм з ними бути до кінця свого життя! — зізнався Джуліан, виснажено потираючи скроні. — Навіть не уявляєте, що вони витворяють  кожен день. Там ніякої нервової системи не вистачить.

— Та годі тобі, — почав було Хілер, — Не перебільшуй. Діти милі та добрі. Так, іноді не слухаються, але ж вони швидко виростають.

— Ой, яке наївне... — істерично засміявся Джуліан Чайлд, цитуючи мої думки. — Тільки вчора у мене був скандал, бо двоє хлопчиків в дитячому туалеті мірялись хазяйством. А позавчора був, бо двоє побилися. І знаєте чого? Бо двоє картавлять, і один другому "бебекав з претензіями".

— Ти серйозно? — скептично запитав Майнд, ніби звалившись з іншої планети.

— Чиста правда! Це вам не ванільні книжечки та реклами підгузок! Діти, то чисте зло, поки малі! Дивляться на вас янгольськими очима, в потім як кинуться у вас бутербродом!

— Та це ж їжа, годі вам негативізувати усе. Може та дитина просто хотіла погодувати вас, — посміхнувся Хілер. — Це ж мило.

— Мило...? Нагодувати...? — сірі очі Джуліана дивилися на нього, як на бовдура. — Чим? Бутербродом з трави та піску? Политого водою з калюжі, щоб тримався?

— Це ж лише діти… — ніяк не визнавав Хіл очевидного. 

— Ага, їхні батьки теж так кажуть. Поки вони кидаються в однокласників циркулями, металевими лінійками та б'ють ногою нижче пояса за те, що ті у них взяли без дозволу олівець.