Розділ №29. Святі духи

Ранок наступив надто швидко. Здавалося, що лишень годину тому я заплющила очі, а вже задзвонив будильник і Хілер сунув мені в долоні чашку з кавою. Великі чорні очі співчутливо дивилися, як я намагалася запити втому порцією адреналіну, аж доки Майнд не витримав та не схопив мене за руку, нервово її стискаючи. 

— Я думав, що без духів ти будеш краще себе почувати, але ти вчора прийшла така, ніби тебе щонайменше потяг переїхав, — почав він, потираючи шкіру великим пальцем. Десь збоку занявчала кішка, немовби повторюючи думки Хіла. — Що відбувається, Соуло?

— Кілька відьом пішло у декрет. Довелося взяти їх замовлення на себе, але я фізично не встигаю вчасно все одна розвести. Це важко, — пояснила йому, прикладаючи чашку до лоба. Від теплої стінки гудіння потрохи стало проходити. — Ми вивісили з Саною об'яву про вакансію, але поки хтось її помітить пройде якийсь час. Так що доведеться попрацювати понаднормово.

— Ваші "норми" і так кого хочеш в могилу зведуть. Тобі не здається, що це перебір?  — злився Хілер. Мій погляд зачепився за рожевий комір тієї самої піжами, від якої мало не стало серце міс Аморії. І чого він досі в ній ходить? Невже дійсно полюбив? — Не хочеш, аби я допоміг тобі порозвозити пакунки? У мене сьогодні вихідний і нам ще на вечерю з твоєю мамою треба сходити. Якраз раніше звільнимося, буде більше часу.

— Ти впевнений, що витримаєш? — абсолютно серйозно запитала в чоловіка. — Це доволі важко. Ще й може навідатися гном'яча перевірка, подивитися на нову уніформу.

— А вона у вас хіба є? — здивувався Хіл, вдивляючись в мої очі, а потім переводячи погляд на мою чорну піжаму. — Щось не пам'ятаю тебе в чомусь однаковому. Хіба що ти примудрилася буркотіння зробити уніформою.

— Якби ж так можна було! — розсміялася я. — Але ні, я вмовила маму нам пошити  костюми в такі стислі терміни. Інакше б контору могли закрити.

— І яка вона тепер? — поцікавився він, посуваючи кішку на край ліжка й сам посуваючись ближче. — Щось офіційне? Чи так, стандартна форма поштового?

— Навіть не знаю. Прийду і побачу, — мовила і додала подумки "головне не схопити інфаркт від вражень". —  Терміни горіли, не було ні сили, ні бажання іти й дивитися на те, що мама встигла пошити. Так що це загадка і для мене теж.

— Тим паче! А що, якщо там якась вишукана вечірня сукня? — замріявся Хіл, щасливо посміхаючись. На гострих рисах обличчя з'явилося щось надто солодке, змушуючи мене легенько штовхнути чоловіка в бік, аби той повернувся з країни мрій до мене. — Я ще ніколи не бачив тебе хоча б в спідниці. Певно будеш ще красивішою.

— Тобі себе зовсім не шкода? — мило протягнула.

— Чого це мені має бути шкода себе?

— Чув колись вираз "Краса вимагає жертв"? — поставила риторичне питання, ніжно посміхаючись. — Так ось, якщо я вдягну плаття, то жертвою  станеш ти і той, через кого я піду на такі тортури!

— Але ж жінка має вдягати їх хоч іноді, аби відчути себе неперевершеною, — намагався переконати мене Хілер, цілуючи в плече. План "задобрити" провалився з тріском. — Вона стає елегантною, вишуканою, тендітною. Це ж так... гарно?

— Тобі так подобаються плаття...? — втомлено запитала. Отримавши ніяковий кивок, продовжила думку. — Подобаються? Носи. Тільки ноги поголи, якщо одягнеш щось коротке. А то нелюді повтікають від переляку.

— Яка ж ти розуміюча дівчина...! — буркнув Майнд, хитаючи головою. Довгі коси трохи перекрили очі, але за ними все одно виднілися чортики в зіницях.

— Ну ж не забороняти тобі насолоджуватися свободою вибору. А про роботу... — замислилася на мить, що потім продовжити більш впевнено, — давай. Але потім, щоб не пошкодував і не втік! Обіцяєш?

— Обіцяю. Відбуду цю зміну разом з тобою і нікуди не втечу, — мовив дракон та закріпив слова своєю родовою магією.

Від магклятви стало трохи спокійніше. Не хотілося мені, щоб якийсь нелюдь зіпсував йому настрій і мені потім довелося б поспіхом розвозити ще більше коробок. Я мала точно знати, що якщо в мене їх двадцять п'ять, то їх не більше і не менше. Інакше це просто зводило з розуму і ті крихти бажання дожити до кінця дня, просто зникали.  

Як тільки ми поснідали та вдягнулися, Хілер повіз нас на роботу, оминаючи пробки. На вулиці стояла тепла погода, ніяких тобі хмар та холодного вітру, тому мені хотілося вірити, що сьогоднішня робоча зміна разом з Майном пройде значно легше. Яким же було моє здивування, коли мої колеги посильні, побачивши мене в коридорі, починали мітлою в руках показувати, що мені кінець.

— Тебе завжди так люб'язно зустрічають? — запитав Хіл, після чергового злого погляду.

— Та ні, сьогодні прям свято якесь. Аж самій цікаво, що ж я встигла натворити.

Мої ноги впевнено крокували коридорами, аж доки не дійшли до складу. Я вже хотіла відчинити двері, як зненацька з'явився Сем Баблз та кинувся мене обіймати, про щось щебечучи на вухо. Я навіть не встигла розібрати, що ж він мені збирався донести, як на весь коридор почувся розлючений крик мого ручного дракона.  Він проривався так гучно, що аж у вухах почало дзвеніти. Від переляку, нещасний Сем мужньо сховався за моєю спиною.

— Якого біса, Хіле?! Так же оглухнути можна! — гаркнула йому у відповідь, споглядаючи як дух дракона потрохи проривається крізь його людську сутність. — Чого ти розгарчався?! Хочеш мені персонал розлякати весь?! А зміну замість них ти будеш відпрацьовувати потім?

— А якого біса він тебе обіймає?! — ніяк не міг втихомиритись чоловік.

— Сем, тут питають чого це ти мене обіймав? — цікавилася я, ні краплі не менше за дракона. Почути щось за його ревом було нереально. — Що сталося?

— Та я подякувати хотів за те, що ти порадила мені запросити на побачення мою пупирку... — злякано пояснював Сем, відступаючи у свій кабінет. — Дякую короче...і за те, що не прибили теж.

— Яку ще пупирку? — витріщив свої величезні очі Хіл на мене. Жертва кохання якось раптово перестала його цікавити.