Розділ №28. Помирай на здоров'я

Деякі дні не мали ні початку, ні кінця. Вони просто тягнулися безперервним потоком коробок, претензій та слів, ніби у вповільненому фільмуванні. Сьогодні мені здавалося, що минула ціла вічність, перш ніж сумка з пакунками майже повністю опустіла. В моїх долонях лежала маленька коробка бордового кольору, розшита срібними нитками. Вона мала бути доставлена ще обідом, але через завали я дійшла до неї лише зараз — ніччю.

Вулиці Делірії огортала темрява. Поодинокі ліхтарі у приватному секторі майже не світили. Постукавши у двері невеличкого будиночка, я очікувала побачити кого завгодно, крім досить мініатюрної блідої дівчини. Вона вийшла на поріг  у простому чорному платті, ледь тримаючись на ногах, і мало не звалилася у мої обійми.

— Що з вами? — занепокоєно запитала, допомагаючи підвестись їй з колін.

— Не звертайте уваги...просто... — почала була вона, але все ж таки впала на мої руки непритомною.

Була б це людина, я б легко з цим розібралася давши понюхати нашатир чи викликавши швидку допомогу. Але Дарк Блад була точно вампіром і як їх приводити до тями я навіть не здогадувалася. А націдити з себе крові було не найкращою ідеєю. Почавши кликати на допомогу, я зрозуміла, що дома нікого не було. Швидка, як на зло, не відповідала, тому я вирішила набрати єдиного представника вампірів, котрого я знала досить близько, щоб смикати в такий час. 

Чекати Рейна довелося недовго. Я не встигла навіть знайти аптечку в домі, як він телепортувався прямо перед дверима і швидко увірвався в будинок. В його очах виднівся переляк, турбота і ще щось, що я не змогла прочитати.

— Що сталося? — запитав він, оглядаючи моє тіло зі всіх боків та хапаючи за долоні. — Ти ціла?

— Так. А от Дарк — ні, — відповіла, показуючи рукою на тіло дівчини, котре лежало за моєю спиною. — Вона звалилася мені в руки і знепритомніла. Швидка не бере трубку, можеш з нею хоч щось зробити?

Рейн обережно підійшов до дівчини, присів коло її тіла та доторкнувся губами до її зап'ястя. У почорнілих очах з'явилося здивування та якийсь страх. Він дивився на неї, ніби на якусь примару. Торкався довгого волосся пальцями, вдивлявся у тонкі риси обличчя, поки зрештою не здійнявся на ноги та не став пояснювати:

— Це напівкровка. Дуже живуча напівкровка, але вкрай безталанна, — долоні чоловіка стиснулись й він на мить заплющив очі. — У неї хвороба крові й без чистокровного вампіра, вона помре через кілька місяців.

— Ти чистокровний, Рейне? — запитала. 

— Я можу лише дати їй трохи своєї крові, щоб подовжити її життя на кілька тижнів. Але вона має знайти свого істинного.

— Тоді в чому проблема? — ніяк не розуміла. Хіба не краще було допомогти їй зараз, ніж дивитися як вона помирає?

— Я мушу її вкусити. А це може завадити їй, коли вона знайде його.

— Якби вона могла знайти його, то не валялась би тут. Так що обмінюйтесь кров'ю і не доводьте моє серце до сказу! Мені для повного щастя сьогодні тільки трупів не вистачало!

— Ти не розумієш. Істинний може потім не відчути, що вона його. А зараз це вкрай важливо.

— Цього бовдура може взагалі не існує, — гаркнула, втрачаючи останні нерви. — Так що роби свою справу і йди собі. А я завезу її в якусь лікарню.

Рейн похитав головою і мовчки присів коло замовниці. Як тільки його губи торкнулися її зап'ястя, почало відбуватися щось дивне. Його очі почали світитися червоним кольором, руки затремтіли, а в погляді читалося величезне здивування. Він відсахнувся від Дарк, падаючи на підлогу і з жахом дивився то на тіло перед собою, то на свої руки.

— Що сталося? — не розуміла я. Це не та реакція, яка мала б бути, коли хтось рятував когось.

— Кінець спокійного життя стався, — тихо промовив Рейн, здіймаючись на ноги. — Я колись тобі це ще згадаю, Соуло. Ой, як згадаю...

— Ні чорта не розумію.

— Я і сам не розумію, як ти примудрилася знайти мою істинну, коли я її шукав половину тисячоліття. От де ти була якихось п'ять сотень тому зі своєю удачею? — буркотів вампір, розглядаючи своє щастя. — Я хоч знав тоді, що з нею робити.

— В божевільних планах прапрапрабабусі була я! І нема чого згадувати її, а то ще з того світу прилетить... — буркотіла у відповідь, розглядаючи розгубленого чоловіка. — Ти не знаєш, що робити з дівчиною?

— А що з нею можна робити? — мовив вампір, як якийсь стариган, якому залишилось дожити кілька років перед смертю. 

— Для початку спробуй її вилікувати. А там все, що захочеш, — думала в голос, згадуючи для чого взагалі треба були відносини. — Можеш геть на свою маму нацькувати, щоб не діставала з одруженням. Проти Інсанії вже не піде.

— Думаєш Дарк треба такий старий вампір? Не схоже на те, щоб вона шукала мене.

— Шукала чи ні, але знайшла. Пізно вже ховатись, — буркнула у відповідь. Теж мені, як дитина мала. — Так що зуби в щоки і марш проводити ритуал. Потім ще подякуєте мені! Заведете маленьких вампірчиків, які вам крім нервів ще й кров будуть пити. Спихнете на бабусю, щоб мала чим зайнятися, і буде вам щастя.

— Таке собі щастя, — пришиблено протягнув священник, торкаючись долоні Дарк. —  Я ж хрестив малюків, знаю, як вони верещать.

— Тоді просто будете насолоджуватись молодістю.

— У шістсот з гаком років? — скептично перепитав він.

— Добре, стара зморщена дупа, — злилася я на те, що він так нервував. Усвідомити такі новини було важко, але ж вони були хороші. І що на Рейна напало? — Будеш буркотіти з нею в ліжечку, попиваючи через трубочку першу позитивну. Потім будете разом чистити свої вставні щелепи та сперечатися, хто ж не закрив за собою кришку в туалеті. І зрештою помрете в один прекрасний день та будете мені сваритися духами на те, що один одного дістали. Так краще?

— Які в тебе милі фантазії... — скосив погляд вампір та посунувся ближче до Дарк. Глянувши на мене, він обережно підняв її на руки та міцніше притис до себе. — Добре...побачимо, що з того вийде... Але якщо вона така ж як та пришиблена, я помру від нервів та вже  духом не дам тобі й краплі спокою. Так і знай.