Розділ №27. Підступні проблеми

Проблеми. Проблеми. Проблеми. І чому, коли одні проблеми вирішувалися, інші з'являлися на рівному місці? Їм що, нудно жити спокійно? Невже їм нема що робити, крім як приходити до нещасних відьом на роботу та вимагати якихось дурниць? Я дивилася на Сану, котра лишень повернулася від гномів, і не знала, що їй відповісти. Той перелік їхніх нескінченних претензій, які вона озвучила мені, взагалі не вкладався в мою нещасну голову.

— Яка до біса уніформа?! — не витримала я, сидячи за столом з величезною стопкою документації за якою виднілася лише білява голова подруги. — Навіщо вона здалася службі кур'єрської доставки?

— Ти мене питаєш, Соуло? Гном'яча контора сказала мені, а я тобі передала. Якщо до кінця дня ми не надамо їм документацію по уніформі та не введемо її, то нас можуть оштрафувати і закрити, — пояснювала Сана, знаходячи в книзі із законами якийсь малесенький шрифт, який навіть не читався нормально. — До дванадцятої години ночі ми маємо їм принести два зразки: чоловічий та жіночий. А то невеличкий штраф перетвориться в заборону на ведення діяльності.

— Тисяча золотих — це "невеличкий штраф"?! — обурилася до глибини душі. Та я на ці гроші кілька місяців могла прожити! — Вони що там, показилися?!

— Хочеш, іди до них та сама питай, здуріли вони чи ні. Але зараз накричати на гнома з податкової коштує   двісті золотих, а вдарити один раз без нанесення синяків — тисяча, — цілком серйозно називала розцінки Санія, пальчиком проводячи по краю столу. Було до чортиків образливо, бо ще того року ціни на психологічне розвантаження були значно менші. — Дешевше реально купити якусь форму та збутися.

— І де я знайду тобі дизайнера, який до вечора надасть мені її? Та ці психовані творці  лише один ескіз роблять з тиждень! — згадалося власне важке дитинство, коли моя мама днями зникала у майстерні через якусь маленьку деталь, яка їй не подобалася. — А потім ще шитимуть з місяць і перероблятимуть двісті разів.

— Ти чудово знаєш, хто нам може допомогти, — багатозначно подивилася Сана, придавлюючи до крісла одним поглядом. І звідки вона мала таку владну ауру? — Я впевнена, що міс Хенд з радістю тобі допоможе, скажімо, якщо ти погодишся повечеряти з нею разом із якимось красенем. Тим паче мені одна пташка донесла, що ти дуже подобаєшся одному такому психованому красеню.

— Тобі не шкода Хілера? Він же втече від неї, вже після першої пропозиції з пошиття одягу.

— Не шкода. Він нещодавно пройшов курси підвищення кваліфікації і заміняв колегу на службі сімейної психології. Вважай, що тепер він має додаткову стресостійкість, — посміхнулася подруга. — А ще, ти не думаєш, що йому піде на користь побачити повну картину твого життя? Якщо не втече, то точно любить.

— А якщо втече, то розумний? — засміялася на всю кімнату. — Добре, я наберу її зараз.

— А ще, у нас Мара сьогодні пішла в декрет разом із Віком... — ненароком мовила ця свята жінка тоненьким голосом, немовби не знала, що це означало особисто для мене. — Я вже вивісила банер з вакансією, але сьогодні...

— Мене чекатиме жах, — закінчила за неї. — Як я тебе люблю, Сано. Тільки ти повідомляєш такі погані новини так, ніби вони взагалі нічого не означають… Добре. Зараз швидко наберу і полечу розносити. А то навіть ніччю не повернусь додому.

— Передавай привіт мамі! — кинула жінка та втекла з кабінету, поки  я в неї не кинулася нічим.

Номер матінки набирався повільно, важко та з моральними стогонами. Наші стосунки завжди були далекі від ідеалу і всі наші розмови нагадували кола пекла. Вона ніколи не розуміла мене, а я ніколи не розуміла її. І це нас обох не влаштовувало настільки, що ми домовились триматися на відстані сотової мережі. А всі зустрічі, які відбувалися наживо, були схожі на ходіння по лезу. Крок не в ту сторону і вечір повний сказу був гарантований. 

— Соуло? — здивовано почулося в динаміку. — Ти ціла? Щось сталося?

— Все добре, мам. Але мені терміново потрібна твоя допомога. Зможеш мені дати якийсь костюм зі свого складу, разом з документацією? — ніяково попросила. — Гноми вимагають до вечора пред'явити їм чоловічу та жіночу версію форми разом з папірцями, інакше вони закриють контору.

— А...тобі ж ніколи не подобалися мої костюми... Не пошкодуєш потім? — запитала вона солодким голосом. 

— Та мені байдуже, які будуть. Потім заміню на щось інше. Але зараз я ніде не знайду іншого дизайнера. Будь ласка...

— Добре, забереш о шостій. Я все підготую. Але з тебе вечеря! — хитро мовила мама, немовби читаючи думки Сани. — І хлопця якогось гарного захопи з собою.

— Ма! — не витримала я та буркнула в трубку.

— Такі в мене розцінки. Або погоджуйся, або шукай іншого дизайнера.

— Шантажистка, а не відьма! — образливо буркнула. Таки доведеться з собою Хілера брати. — Добре! Добре! Я пришлю Сану за костюмом, а то в мене багато роботи. Дякую.

Довгі гудки звучали майже як симфонія радості. Якби ще я не знала, що мені сьогодні доведеться бігати по всій Делірії, щоб виконати подвійне навантаження — взагалі раділа б. А так, вирішила одним махом ще й поговорити з Хілером, аби домовитися за вечерю. Щось мені підказувало, що про такі речі краще було домовлятися завчасно. Якщо втече — попрошу прийти Рейна. Все-таки він в боргу переді мною.

— Привіт, — щасливо мовив Хіл, коли почув мій голос. — Теж скучила за мною?

— Тобі чесно? — повільно протягнула, не знаючи з чого почати розмову. Знайомити чоловіка з мамою, коли він лишень зізнався в симпатії, було ніяково.

— Краще збреши! — відчув підступ Майнд, сміючись в трубку. — Що там сталося вже? Зізнавайся.

— Якщо дуже коротко, в мене проблеми на роботі і я виторгувала в мами їх рішення за вечерю разом із якимось чоловіком. Якщо ти не хочеш, я попрошу Рейна зі мною сходити. Він мій боржник, так що точно не відмовить, — швидко тараторила, щоб не почути відмови.

— Е ні! Ніякого Рейна! Якій нормальній матері сподобається, що її доньку буде дироколити якийсь вампір? — говорив Хілер, викликаючи в мене сміх. Погано ж він знав її. — Краще я, зі стабільною роботою, гарним родоводом та банківським рахунком.