Розділ №24. Дитячі ігри

Якого зубастого збоченця? Ну просто, якого зубастого збоченця? Ніколи не розуміла, чому чоловікам хотілося цілуватися після приливу адреналіну. Він у них, схоже, останні мізки відбивав. А як ще можна було виправдати це божевілля Хілера? Знав, що мене мало не вбив дух, бачив, що мені було погано і поліз своїми загребущими губами. А мені тепер сидіти біля свого тіла і чекати, поки дух набереться сил, щоб повернутися. Прекрасно!

І от картина маслом. Моя кістлява тушка лежить на дивані. Драконячий зад намагається докликатись до мене, щоб розбудити. Мої коти — Кріс, Царапка та Пух, вмостилися коло пустих мисок з їжею, натякаючи, що голодними працювати не будуть. А я сиджу на підлозі та дивлюсь, як в моє тіло залізає дух сусідської примарної кицьки з нижнього поверху. Тої самої, яка лащилась до Хіла минулого разу. І ніякий амулет від неї рятував. Навпаки, здавалося, що він працював скоріше як оберіг та маячок, а не як відлякувач. Чи то на мені все не так працює, як треба, чи то Майнд щось наплутав у своїх реліквіях.

— Прокидайся, Соуло! Я не настільки погано цілуюсь, щоб ти залишалася духом до кінця своїх днів! — сварився він сам із собою, поки кішка зливалася з тілом. Найгірше було те, що я в цьому стані навіть прогнати не могла її. — Якщо повернешся зараз, обіцяю більше так не робити.

— Няв? — розплющила очі примара та сіла на диван, облизуючи свою руку. Хіл витріщився на неї, ніби гном на мідяк, а потім наче збагнув, хто до нього навідався у гості..

— Кіс-кіс-кіс... — почав було він, повільну ступаючи ближче.

Не знаю, що він там намагався їй сказати, але вийшло щось не те, бо кицька зашипіла та вліпила йому ляпаса. Через силу удару, дух вилетів з тіла та розчинився в повітрі, а моє тіло впало на ковдру. Хіл потирав свою червону щоку і дивився по сторонах з підозрою, намагаючись побачити примар. Потім зробив глибокий видих та знову почав говорити з пустотою:

— Повертайся, Соуло. Жоден дух не злякає мене, навіть не сподівайся. Це дитячі ігри в порівнянні з тим, що я бачу на роботі.

— Та що ти кажеш? — сміялася я, знаючи, що він не почує. — Думаєш, що пережив ляпас від маленької кицьки та вже все побачив? Якби не так! Я принципово не буду навіть намагатися відвадити наступних примар, щоб ти відчув весь спектр насолоди.

— Ти тут взагалі? — запитав він, стискаючи мою долоню. — Певно весь резерв на мене витратила і тепер не маєш сили повернутися...ну нічого, поспиш трохи й все буде добре...

Чоловік дістав з шафи пухнасту ковдру, вкрив мене та сам ліг поруч. Якийсь час він повертався з боку на бік, аж доки його очі не стали поступово заплющуватися і він не заснув. Я дивилася, як заходить сонце у вікні та чекала гостей. Зазвичай, вони приходили саме у цей час. Інколи раніше, інколи пізніше, але таких ночей, щоб ніхто не прилетів, майже не було. Особливо, коли тіло було вільне. Відчуття, що десь загорявся яскравий вогник і приманював їх з усього міста.

От і цього разу сталося так само. Не минуло й пів години, як з кухні прискакав  дух кентавра та на повній швидкості влетів у моє тіло. Не витримавши такого знущання, воно по інерції влетіло в сплячого красеня і той переляканий прокинувся. Навіть не знаю, що його здивувало більше — іржання чи істерика, яку йому влаштували:

— Де мої копи-и-ита?! — шоковано проіржав дух, розглядаючи мої бліді ноги на ліжку. Він по черзі підіймав то один край штанів, то інший, все намагаючись віднайти втрачене.

— Які ще копита…? — запитав Майнд з просоння, потираючи пришиблений бік.

— Це що за лисі ноги! Де мої волохаті копи-и-иточка?! І хвіст де? Де мій прекрасний хвіст, який я відрощував стільки часу?! — продовжував дух, ігноруючи питання.

— Щоб ти довго жила, Соуло... — прошепотів собі під ніс психолог, виснажено дивлячись по боках та шукаючи вихід з цієї ситуації. — Хто на цей раз...? Кентавр? Мінотавр?

— Як же я підчеплю собі гарну дівчину з такими ногами?! Та мене ж засміють! Треба терміново відростити...де б мага знайти...? — задумливо потер бороду дух за звичкою. — Де б це мені знайти Капера…? Може він ще у своїй майстерні? Хоча навряд, все сонце зайшло…Треба до нього додому йти…

— А ну вилазь з її тіла! — гаркнув дракон так, що в мене аж вуха заклало.

Кентавр стрепенувся і з переляку врізав Хілу ногою в живіт. Той вилаявся на чому світ стояв та схопив  босу ногу руками. Дух кентавра зник, поки "герой" так і залишився лежати скоцюрбленим на підлозі. Моя внутрішня відьма аж насолоджувалася цією картиною. "Дитячі ігри" кажеш? Насолоджуйся, Хіле забавами. Це ж так просто! І взагалі ніяких тобі нервів, ніякого стресу. Не те що на твоїй роботі психолога для нелюдів, де ти сидячи в м'якому кріслі слухаєш чужі скарги на життя, попиваючи чайок. Чого там говорити? Відпустка від справ!

— Я тобі це ще згадаю, Соуло... — буркнув психолог, здіймаючись на ноги. Він вклав мою тушку назад на диван, обійняв зі спини та знову заплющив очі. — Тепер точно ніхто більше не прийде.

— Як би не так...

Знав би цей ящур, як він крутиться, коли спить — в житті б не говорив подібного. А все тому, що не пройшло й двадцяти хвилин, як він відвернувся в інший бік та скрутився клубочком на краю ліжка. Збоку матеріалізувався привид якоїсь жінки, більше схожої на стриптизерку, та відразу вліз у тіло, ніби чекав цього все своє життя. Мить і жіночка потягнулася до сплячого чоловіка, нависаючи зверху.

— Який же привабливий... — мовила вона спокусливим гортанним голосом, змушуючи прокинутися психолога.

— Соуло? — запитав він, здивовано розглядаючи мене.

— Що, коханий? — мовила примара ніжним тоном та мало не стала пускати слину на мого рятівника.

— Хто "коханий"? — не зрозумів він, здіймаючи брови вверх.

— Ти, красень, — посміхнулася жінка та нахилилася до його губ.

Як тільки вона поцілувала пришибленого щастям Хіла, дух розтанув і моє тіло вкотре звалилося на цього телепня. Від ваги та мого коліна між його ніг, чоловік застогнав, проклинаючи все підряд: і кракена, і Інсанію, і магію, і відьом. Наступні кілька годин я ще не раз чула цю тираду. Хто тільки не влазив до мене. Дух нудиста, котрий почав роздягатися, як тільки ожив. Привид циклопа, який дивувався, що в нього два ока, а не одне. Примара дворового пса, яка хотіла покусати все на світі, включаючи подушку, ковдру і ногу Майнда. Навіть дитина, яка шукала свою маму.