Розділ №23. Інстинкт самозбереження

Фіолетове світло повільно проривалося крізь водну товщу. Яскравий спалах на кілька секунд осліпив мене, щоб в наступну мить змінитися чиїмись міцними лапами, які вп'ялися в талію мертвою хваткою. Вони ледве вирвали мене з примарних щупалець мертвого кракена та витягнули з холодної хвилі, котра рухнула вниз від шквального вітру. Я з важкістю розплющила очі, аби подивитися на свого рятівника, яким виявився трансформований Хілер. Його тваринна іпостась виглядала загрозливо, лячно та дико. Чорна блискуча шкіра, ще чорніші зрачки та величезні гості ікла, котрими він погрожував нападнику. Хілер ще раз видихнув полум'я в бік могутнього духа, змушуючи того розчинитися серед сивих хвиль. А впевнившись, що чудовисько сховалося — схопив мене зручніше та полетів на сушу.

Відчувати ногами щось тверде виявилося неперевершено. Кращим було хіба що відчуття того, як свіже повітря спокійно наповнювало легені. Ніякої тобі води в трахеї, духів між ребер та липких мацаків. З мінусів, хіба що розлючений погляд однієї величезної драконячої пики, котра хотіла мене чи то з'їсти, чи то просто голову відірвати, щоб не мучилась дарма. Вона дивилася на мене допитливим поглядом ще декілька хвилин, а потім змінилася цілком людською, красивою, але не менш сердитою пикою.

— Дякую, — мовила, переводячи дух та мало не цілуючи сушу. — Хоча я чогось думала, що твій амулет створював магічне поле і мав захищати від подібних випадків.

— А він і створював, — ніби нічого й не трапилося пояснив чоловік. — Але коли поле рветься на шматки, ця зараза запускає автоматичний телепорт. Можеш уявити, наскільки я був щасливий, коли сказав клієнту, що розв'яжу його проблеми та відразу ж зник.

— Ну хочеш, я покличу мітлу і відвезу тебе назад? — стомлено запитала, потираючи грудну клітину. Після веселого плавання було неприємне відчуття, ніби хтось стиснув її.

— Хочу. Тільки не в контору, а полетимо додому. І везтиму нас я.

Сперечатися зараз зовсім не хотілося, тому я мовчки прикликала промоклу мітлу і сіла попереду Хілера. Він зміряв мене багатозначним поглядом, а коли зрозумів, що натякати немає сенсу — обійняв мене однією рукою та іншою схопився за край мітли. Щось всередині мене стиснулося ще більше, змушуючи серце битися в конвульсіях від страху. Не вистачало сюди ще бабцю його прикликати для повного щастя.

— Ти бліда наче смерть, — прошепотів мені на вухо чоловік, обіймаючи ще міцніше. Ми обережно полетіли над будинками, набираючи швидкість. —  Дотерпиш до дому? Він тебе поранив? Що тебе болить?

— Ти мене болиш, — відповіла, намагаючись заспокоїтися. — Пусти мене, будь ласка, а то зараз твоя бабця з'явиться і мене схопить інфаркт.

— Ти зараз серйозно? — здивувався психолог і увіткнувся лобом в моє плече. — Ні, ти мене точно колись доведеш до сказу. Тебе мало не вбило чудовисько, а ти непокоїшся, що нас бабця Ама побачить знов разом?!

— Мені якось вистачило на сьогодні бесід з духами, ти так не думаєш? Ліміт моєї тактильності та спілкування з привидами на сьогодні вичерпано. Дякую, вистачило пригод на пів життя.

— І чого твій ліміт тактильності вічно закінчується на мені? — буркотів дракон,  ні на секунду не відпускаючи мене зі своїх обіймів. — От не могла залишити трохи дотиків і для мене?

— Навіщо?

— Бо я кращий за клятих духів та твого дурного вампіра! — він гаркнув мені на вухо так, що я мало не впала з мітли на підльоті до дому.  — Бо я безпечніший за них і врятував тебе! І тепер ти, як справжня принцеса з книг,  просто зобов'язана вчинити, як усі вдячні та щасливі врятовані!

— Де це ти бачив щасливих принцес у казках? — здивувалася я всій абсурдності його думок. — Та хоч одну назви!

— "Спляча красуня" наприклад. Врятувалася від прокляття та зажила зі своїм принцом, — з усією серйозністю говорив Хілер. А ще психолог називається.

— Ти знущаєшся? Егоїстичний принц не дав поспати нещасній дівчині. Взяв заявився без запрошення до неї додому, поліз до неї в ліжко та ще й домагався сплячої! Де ж там щастя?!

— До-о-обре...про це я не подумав... — протягнув дракон, заходячи на посадку на моєму балконі. — А з Рапунцель тоді що не так?

— Ще краще! Там взагалі Стокгольмський синдром... — почала пояснювати казку, яку я ненавиділа до глибини душі. — Маніяк слідкував за дівчиною з довжелезним волоссям. Що поробиш — фетиш у нього такий. Схопив її в полон, поки мачухи не було. Скараскався по її волоссю кожен раз! Ти хоч уявляєш як це боляче? Та він з неї ледве скальп не зняв! А коли мачуха обрізала коси дівчині, щоб та "закоханість" юнака минула — він безсовісно зник! А вона його чекала! В оригіналі вона ще й примудрилася завагітніти від цього гада! За що мачуха зробила того бовдура сліпим! А вона все до нього і до нього. Наївна дурепа.

— Я боюся тебе про Попелюшку запитати...що, домашнє рабство? Принц захотів собі безплатну покоївку в палац? — сміявся чоловік, заходячи в дім та вкладаючи мене на ліжко. — З твоєю логікою читати казки взагалі не можна.

— Це само собою. Але ти хоч уявляєш, наскільки треба було напитися під час балу, щоб дівчину вгадувати по туфлі? Та він точно рвав всю ніч у туалеті, поки вона цьому алкашу вугілля давала! Але, через те, що він дивився вниз, то тільки туфлю і запам'ятав, — констатувала факт, лягаючи поруч з Хілером та дивлячись на стелю. — Яке там кохання?! Вона ж втекла від нього, придумавши відмовку. Ти сам хотів би за такого алкаша піти заміж? Ой сумніваюся...

— Чого ж тоді вона погодилася міряти туфельку? — хотів заловити мене психолог.

— Може того що з мачухою вона одна мала прибирати цілий маєток, а в того алкоголіка був цілий штат покоївок? Таке собі підвищення в посаді. Ще й такими темпами в принца скоро печінка здохне від спиртного і все добро дістанеться їй.

— Господи, Соуло.  В тобі ні краплі немає романтики.

— Зате чудовий інстинкт самозбереження.

— Від мене ти теж самозберігаєшся? — запитав Хілер, посуваючись на ліжку впритул. Чорні очі опустилися вниз, на мої губи. Від цього погляду стало душно. — Мені здається, що трохи пізно для цього. Ти все одно мені подобаєшся...