Розділ №18. Вдячні закохані

Підводне місто на швидкості зливалося в одну каламутну пляму. Я рідко коли дозволяла собі настільки перевищувати, але цього разу просто не могла ще довше знаходитись у воді. Від однієї думки, що якесь морське чудовисько настільки легко змогло скористатися моїм тілом,  мене пробивав тремор. Добре, що це були останні на сьогодні замовлення серед водних жителів. Коли я випірнула на свіже повітря стало значно легше, хоча й тремор ніяк не відпускав.

Припаркувавши мітлу на суші, я стомлено потирала скроні, намагаючись контролювати своє дихання. Кругом снували духи та живі істоти, але після того кракена, мене більше не лякали ні маніяки, ні приставучі мертві, ні крадії. Навіть бабця Хіла не змусила моє серце забитися швидше, коли наглим чином сіла на лавочку поруч та стала роздивлятися мене багатозначним поглядом.

— Не дивіться ви так на мене, це все була випадковість, — не витримала. — Я не претендую на вашого сина, мені й своїх психів вистачає. Можете спати спокійно.

— В тому то й біда, — якось здивовано навіть для себе протягнула міс Аморія. —  Ти не претендуєш, а він схоже надто дурний для цього. Хоча, якщо подумати, то все дуже логічно...

— Не знаю, що у вас там логічно, але мене тільки но мало не повбивали через одного злого духа! І мені якось байдуже чи правильно ви мене зрозуміли, чи ні.

— А що за дух? — допитливо уточнила жіночка, закидаючи лапку на лапку та потираючи підборіддя. — Ти щось дійсно блідувата.

— Місцевий кракен вселився. Ніби все життя в моєму тілі жив, уявляєте? Викинув мене наче кошеня!

— Це недобре...треба тобі дівчинко якийсь захист поставити. А то з цим прохідним двором ніякої нервової системи не напасешся. А тобі ще жити, любити, та дітей народжувати, прости господи, — мовила бабця скептично оглядаючи мій зовнішній вигляд. — Колись потім...років так через сотню чи дві. Чи може три...якщо повезе.

— Вам їх не шкода? — відверто глузувала з бабці, дивуючись такій наглості. Ні, все-таки Хіл мав рацію. Ця її ідея з дітьми переходила вже у манію. Буду дома, відправлю йому той костюмчик. — Та я ніколи в житті не знайду настільки гарних генів у якогось чоловіка, щоб наші діти  вийшли хоча б трошки адекватні.

— Шкода, звичайно. Але все одно колись та й будуть. То чого шкодувати? — спокійно запитала бабця. — Он, виховаєш гарно і буде мені щастя.

— Вам? — втратила зв'язок з реальністю.

— Тобі навряд чи, — мило посміхнулася пані Аморія, підпираючи щоку лапкою. — Я добре знаю цю пекельну доріжку: місяці без сну, пелюшки, годування, крики, перші зуби... Там щастям не віє перші років десять.

— То навіщо ви Хіла змушуєте завести собі пару? Звідки у вас взагалі це маніакальне бажання всіх одружувати та в ліжко перескладати? — злилася, що хтось ліз в мої особисті справи. — Он, краще собі знайдіть якогось симпатичного дідуся та мучте його.

— Куди мені? Я вже старенька...сімсот років з гаком це тобі не жарти! — крихкотіла бабця. — Та й померла я давно вже. Серед духів шукати? А потім що?

— Ви буркочете максимум на років п'ятсот! Не прибідняйтеся! — розсміялася. — А духа пошукайте. Буде вам переродження потім разом, щастя матимете. Та й Хілу не заважатимете жити. А то він через вас спати нормально не може і схоже глуздом поїхав. Дайте йому спокій, а я пообіцяю придивитися за ним.

— Прям пообіцяєш? — підступно промовила міс Аморія, протягуючи руку для скріплення договору. — Добре. Залишу його у твоїх холодних ручках на деякий час. Якщо буде щасливий, то піду на світло. Ні — поселюся жити в нього.

— Домовились.

— А про захист від духів я ще подумаю...іди працюй, дитинко. Он, в тебе ще ціла сумка посилок.

— Добре, бабусю.

Шкодливий дракончик зник, а я сонно потягнулася та сіла на мітлу працювати далі. Магічний слід вів мене все вище і вище: спочатку на край Делірії, потім в гори, а потім і взагалі до Небесного міста, в якому жили всякі крилаті створіння. За весь час, мені доводилося тут бувати дуже рідко, тому я погано орієнтувалася і летіла буквально наосліп. То тут то там на мене косилися янголи, альфи, сфінкси та купа інших істот, ніби вони побачили чудовисько.

Шуканий дім знаходився надто далеко і коли я прилетіла на потрібну хмару, в мене не було вже ніяких сил, ніякого бажання працювати чи навіть жити. А все тому, що сонце тут палило нещадно, і це все при пекельному протязі зі всіх сторін. Хотілося чи то закутатися в ковдру, чи то влізти в холодний душ від прямих променів.  

Судячи з місця призначення, адресатом мав бути купідон, що викликало в мене хвилю обурення та відрази. Ніколи не любила цих крилатих голо попів. Вони гралися з почуттями інших, ніби ляльками, а люди потім мали через це страждати. Цікаво, що дарували цим збоченцям? Чохли для стріл? Любовні романи? Оптику? Чи може совість в цукерках? Щоб не гадати ще довше, почала кликати господаря:

— Містер Файн! — вигукнула перед білосніжними прозорими дверима, — Вам доставка!

— Від кого це мені доставка? — почувся здивований старечий голос перш ніж показався його власник. На світло вийшов високий дід, одягнений в білий костюм та такий  же циліндр.

— Тут вказано "від прихильників". Вона вже оплачена, тому можете спокійно ставити підпис та забирати.

Містер Файн  щасливо заторохкотів кістками, поставив довжелезний підпис у планшеті та почав розпаковувати рожеву обгортку. Як тільки коробка збільшилася в розмірах, з неї вискочив  білий крилатий алігатор та зі всієї сили вчепився в руку свого нового господаря. Не очікувавши такої підстави, дід стрепенувся та почав махати кінцівками, поки автоматично увімкнулася голограма:

«Сподіваюся це чудо дасть тобі те, чого ти так хотів від нас, діду. Те, що ти Купідон, не дає тобі права тицяти в нас своїми стрілами, щоб швидше отримати правнуків! Так що насолоджуйся. Лові кусатиме тебе кожен раз, коли ти впливатимеш коханням  на долі нелюдів.

P.s. якщо я ще раз завагітнію через тебе, пришлю не алігатора, а воскрешу бабцю».