Розділ №15. Для повного щастя

Цієї ночі квартира виглядала напрочуд тихо. Без містера Голдена, здавалося ніби тут взагалі нікого не було. Навіть коти мовчки спали по своїм куткам, ігноруючи мене та відчинений холодильник, в якому нічого не було крім останнього яйця та скислого молока. Дійти до магазину вічно не вистачало часу, а робота відбирала весь денний вільний час. Тому якщо я щось і жувала — це було в проміжках між клієнтами, сидячи на мітлі. 

Останні дві доби видалися взагалі скаженими. Я майже нічого не їла і в животі нещадно буркотіло. Тому я дістала їжу з холодильника аби посмажити та хоч щось перекусити. На фоні опівнічної тиші, стук у двері видався занадто гучним та змусив мене стрепенутися і впустити останнє нещасне яйце прямо на підлогу. Поки я дивилася на цю картину з праведним жалем, стук знову повторився і я пішла дивиться, хто ж виявився винуватцем моєї зіпсованої вечері.

— Ти? — здивувалася, помітивши за дверима чорні очі знайомого психолога. — Щось сталося?

— Я голодний, — знизав плечима непроханий гість, нахабним чином увійшов до мого дому та попрямував на кухню.

— Я за тебе рада! А до чого тут мій холодильник? — дивувалася безсовісності хитрого ящура. — Ти мені й так вечерю примудрився зіпсувати!

— Коли це я встиг тобі... — почав було говорити містер Майнд, як не помітив на підлозі розбитого яйця та підковзнувся на рівному місці. — Кляті психи! Знущання якесь!

— Не психи, Хілере. Це зветься "карма". Я через тебе розбила свою єдину вечерю, а ти через мене побив свій зад.

— Та бог з тим задом, я костюм зіпсував... — засмутився він, потираючи пришиблений бік та оглядаючи замащені штани та низ сорочки й відразу ж падаючи назад. — Називається, хотів підтримати...

— Тебе б самого хто б підтримав! — сміялася, подаючи долоню та допомагаючи підвестись. — А якщо серйозно, чого ти прийшов?

— Тобі чесно? — серйозно запитав він, скидаючи піджак та розстібаючи повільно сорочку. Це ж треба було настільки  не соромитись чужих людей. Ніякої совісті.  — Відчуваю відповідальність за те, що ти вилетіла зі свого тіла. Це ж я просив Сану, аби вона знайшла когось. А тепер, як подумаю, що  в тебе знову ніччю хтось влізе... в голові не вкладається. Не відьма, а прохідний двір якийсь.

— Думаєш, звичайні нелюді набагато краще? Я хоч не по своїй волі пускаю до тебе цей атракціон жахів, а вони усім підряд розповідають про особисте, — буркнула від образи, вмощуючись на край столу. — Ти он, взагалі стриптизером підпрацьовуєш вже двічі за добу. Хоч би зніяковів для пристойності.

— А тебе непокоїть, що я без сорочки? — здивовано здійняв брову дракон, ніби то взагалі не розуміючи про що я.

— Мене непокоїть, що ти безпардонно посеред ночі прийшов у гості, залишив мене голодною і ще й хочеш тут залишитись ночувати! — відмітила очевидне.

— Ну ти ж не виженеш мене ніччю такого беззахисного, мокрого та голого? — почало підморгувати це чудовисько, ніби кошеня.

— Хочеш перевірити?

— Не хочу, — хмикнув він, хитро морщачи очі. — В мене пральна машинка зламалася. А інший костюм треба зранку забрати з хімчистки. Давай ти пустиш мене в душ, даси попрати речі та переночувати тут, а я замовлю нам вечерю і повідганяю духів ніччю?

Я дивилася на цю нахабну морду, яка однозначно щось задумала, і навіть не знала, що робити. Він сановито сперся на моє підвіконня й став оглядати мене з ніг до голови так, ніби думав на які частини розтягнути мої дорогоцінні органи та скільки вони принесуть йому грошей. Чи то його внутрішній дракон щось наплів йому, чи то він хотів потім в далі грати сцени перед тією кралею...але вся ця ситуація не давала мені спокою.

— Містере Майнде, в яку сумнівну авантюру ви мене хочете втягнути? — запитала напряму.

— Не думаєш, що дивно якось говорити на "Ви" з людиною, яка стоїть перед тобою в одних штанах?

— Добре, "Хільчику", — в'їдливо виокремила звертання, щоб його аж перетіпало. Скривлене обличчя принесло мені немало задоволення. — В чому підступ?

— Ти мені дракона повернула, — зжалився над моєю тендітною психікою ящур та нарешті почав пояснювати. — В нас це вважається за борг життя. Так що це чудовисько всередині вимагає тебе захищати та берегти. Нічого особистого. Просто дай мені побути поруч деякий час, поки воно не заспокоїться.

— Так би відразу сказав. Навіщо було розігрувати всі ці сценки? — полегшено видихнула. Принаймні ця версія вселяла в мене більше щастя, ніж всі інші. — Залишайся собі, тільки одягнись. А то мене така жива тушка поруч непокоїть. Мало хто в тебе там ще невпокоєний спить?

— Та я з радістю, але нема що. Чи ти хочеш драконячий омлет з мене зробити?

— Боюсь в горлянці застряне. Надто буркотливий... — посміхнулася. — Іди собі, я занесу рушник та щось переодягнутися.

— Дякую.

Хілер Майнд добросовісно перестав бути жартівником та пішов митись. Я ж, дивилася йому вслід та намагалася не дуже роздивлятися гарну міцну спину. А дивитися було на що. Попри офісну роботу, він був прекрасно складеним та значно вищим за мене. Я навіть задумалася, чи знайду щось аби його переодягнути.

Зайшовши у свою кімнату, я відразу ж потягнулася до поличок. З великого одягу була хіба що страшна рожева пухнаста піжама з заячими вушками, яку мені колись подарувала мама на день народження. Ця пришелепкувата жінка досі вважала, що я її маленька "принцеса", яка мала одягатися виключно в щось миле, кружевне та поросяче. І ніякий пірсинг, шкіряні куртки,  татуювання та розмови з привидами не могли переконати її  в тому, що донечка виросла. Інколи мені здавалося, що вона ніколи не сприйматиме мене такою, як я є.

Оглянувши ще раз полички, переконалася, що нічого більш габаритного немає і занесла гостю речі, ледь  відкриваючи двері. Поки він відмивався від вражень за цей день, нізвідки з'явилася його улюблена бабця та по-домашньому вмостилася на моє ліжко. В хитрих різнокольорових очах світилося щастя, поки десь всередині мене наростало занепокоєння.