Розділ №10. Рай без заначки

Як же добре було нарешті потрапити в рідне ліжечко. Воно було настільки м'яким, теплими та ніжним, що я навіть не відразу відчула підставу. А вона була! Ще і яка! Цей недобитий псих вчора вигнав моїх котів на кухню і там зачинив їх! Як результат, сусідська кицька, яка нещодавно померла, вселилася в моє тіло, поки я безсовісно спала, і тепер лащилася об цього гада! А я стояла поруч і нічого не могла з цим вдіяти!

— Ну годі, Красуне, я вчора увечері насипав тобі цілу миску корму, дай поспати, — буркотів небажаний гість, поки кішка в моєму тілі наглим чином терлась лобом об ковдру, в яку він був закутаний. — Красуне...?

Певно до цього бовдура таки дійшло, що для його "Красуні" я була надто велика та страшна і він нарешті розплющив очі. У величезних зіницях промайнув подив і спляче чудовисько злякано відсунулося до стіни, розглядаючи місце де опинилося. На блідуватому обличчі виднівся смачнючий відбиток від подушки, додаючи комічності його вигляду. І я б посміялася з нього, але сама знаходилась далеко не в найкращій ситуації. 

— Якого біса тут відбувається?! — гаркнув чоловік, прикриваючись від мене простирадлами. — Знову ви?!

— Няв, — мовила кішка в моєму тілі, роблячи обережний крок вперед.  

Вона дивилась на руки якими махав Майнд, немов загіпнозована. А потім  повиляла дупою і накинулась на нього, бажаючи встромити кігті в гостя. Не очікувавши такої підстави, чоловік рухнув  на спину, випадково тягнучи й мене слідом за собою. Як тільки кішка торкнулася голої шкіри дракона — її дух покинув моє тіло, і мене затягнуло назад. Прямо в обійми напівголого психа.

— Та що тут взагалі відбувається?! — гаркнув він, скидаючи мене з себе аж на підлогу. Від поштовху я знатно вдарилася та розізлилася. Дожилася! Мене в моєму ж домі виганяють з ліжечка!

— Хай вам ваш дракон розповідає, — буркнула, потираючи пришиблене плече. — А взагалі...вимітайтеся з мого дому. Ви мене за останні тридцять годин задовбали так, як мене привиди не дістали за останній тиждень.  Ще й котів моїх закрили на кухні! Та краще б ви там себе закрили!

— Вони нявчали... —  почав було винувато дракон, але моя витримка вже не хотіла чути жодних виправдань.

— Я їх для того і завела, щоб всілякі привиди не влазили в моє тіло поки я сплю! Чи ви думаєте, дуже приємно дивитися збоку, як пришелепкувата сусідська кішка треться об якогось психа моїм лобом?!

— Ви зараз серйозно про привидів? — цілком серйозно запитав чоловік, навіть забуваючи, що сидів з голим торсом в моєму ліжку.

— Дуже схоже, що я жартую...? — подивилася на нього, мов на бовдура. —  Ні, я то точно божевільна — з таким даром нормальними не залишаються. Але я не хвора на голову!

— Як таке взагалі можливо? — шоковано запитав чоловік. — Як відьма взагалі могла народитися з даром до некромантії?

— Як? — не вщухала моя злість. — З животика маминого вилізла. Принаймні мені так сказали. А вас, з вашими манерами, варто було б засунути назад! Мало того, що я вас врятувала,  з самої контори на собі принесла додому, так ще й зранку отримала за це синяк! Щоб вас...!

Ребра та бік боліли знатно. Давно я не відчувала себе настільки виснажено, ображено та розбито. Навіть скупі сльози з'явилися на очах. Говорити далі щось цьому психу перехотілося, та й дивитися на нього теж. Тому я мовчки встала на ноги та підійшла до шафи, або взяти щось переодягнутися. Але як тільки я відчинила двері, на мене вискочив привид вчорашнього гнома, розмазуючи свої смоляні сльози по чистому одягу. В ніс відразу ж вдарив їдкий запах м'яти. Це була остання крапля.

— Пані Голден дома? Чудово...буде вам зараз ваша заначка, — спокійно протягнула, переводячи погляд на занепокоєного дракона у моєму ліжку. — А вам краще піти з мого дому, поки я не повернусь.

Все, що відбувалося далі, можна було описати одним словом — "Помста". Повільна. Вишукана. П'янка. Виважена до останнього золотого, який ми знайшли з Карміною після домовленості. Дружина цього приставучого гнома виявилась дуже розумною жінкою і легко погодилася поділити ту саму заначку п'ятдесят на п'ятдесят,  перш ніж її чоловік відлетів у рай.  

— Думаєте, він дійсно потрапив у золоте місто? — з сумом мовила гномка, протираючи рефлекторно запиленні монети.

— Шкодуєте, що він зник? — поставила риторичне запитання. — Він же он скільки грошей по всьому домі від вас сховав. Та й навіть після смерті постійно казав, що забув де залишив заначку.

— Він не забув...він хотів, щоб я знайшла ці гроші. Бо головною його заначкою завжди була я, — пояснювала Карміна, ледь стримуючи сльози. — Він завжди віддавав мені все, до останнього золотого. А ці кошти...ми збиралися завести дитину...от він і пішов на підробіток...

— За що ж ви тоді його скалкою вдарили? — не розуміла.

— То випадковість... Я якраз мала приготувати пиріг, а скалка лежала на верху шафи. Мені навіть довелося на стілець ставати, щоб дістати її, — хлюпнула носом гномка. — А Грумерд раніше прийшов з роботи й обійняв мене, якраз як я діставала її. З переляку випустила і вона впала прямо на його голову. Стався крововилив і він помер за кілька секунд...

— Мені шкода, Карміно... — від чистого серця промовила, обіймаючи гномку. Згадалися слова чоловіка, що без його "заначки" то не рай. Вся злість випарувалася, залишаючи після себе сум. — Знаєте... Я впевнена, що він зараз щасливий, інакше б він не зник у світлі.

— Ви це кажете, щоб я не плакала? Дарма, пані відьмо. Я все розумію...не варто мене шкодувати, — хлюпнула носом гномка, кидаючи монети на стіл. — Я жінка, котра вбила свого чоловіка. Сама винна.

— Знаєте, що він мені сказав був у першу нашу зустріч? — тихо запитала. — Він запитав "Який же то рай без заначки?". Я думала він про гроші, але...

— Але цей гад пішов у рай тільки  коли віддав мені всі свої зароблені монети! — розплакалася жіночка, не в змозі й далі стримувати сльози.

Я дивилася, як вони стікали по загорілому обличчі й теж не могла стриматися. Ось, чому пан Грумерд постійно був у сльозах. Увесь цей час він знав, що його жінка картала себе за цей нещасний випадок і звинувачувала  у всьому себе. Він плакав, бо залишив її одну з розтрощеними мріями про маленьке гноменятко. Бо навіть не встиг розказати про цей підробіток і віддати їй останні гроші, аби порадувати.