Розділ №20. На війні всі методи гарні

Ні, все ж таки наш світ створила не велика Арана, а свята Інсанія. Інакшої причини, щоб я перлась на роботу об одинадцятій годині вечора я не могла придумати. Це тільки в якомусь дурному сні могло так статися, щоб один зі співробітників двадцять хвилин простояв у туалеті "миючи руки", поки я закривала наш нещасний кол-центр і при цьому не подав ніякого звуку. Навіть коли я світло там вимкнула!

Але апогеєм було не це. Ні. Апогеєм стало те, що замість того, щоб написати колегам про таку ніякову ситуацію, чи в загальний чат, чи друзям по роботі, він додумався подзвонити дядьку Ская — Адаму Роуку. Тому самому гаду, який зараз знаходився у відряджені в Лайтері, на іншому кінці імперії,  і грозився мене звільнити за недбалість на роботі. Хоча, як на мене, то він більше сердився на те, що у них вже була глибока ніч, а той розумник його розбудив. Якби мені самій не довелось би пертись на роботу посеред ночі, я б йому ще якусь премію виписала за це. А так... Півтори години втраченого сну.

Ні, я все розуміла. Всяке траплялося, але чому він почав дзвонити по всім номерам тільки через три години після закриття — залишалося для мене дивом. Тому, коли той нещасний блондинчик вискочив з вхідних дверей, це було першим, що я його запитала.

— Та заснув я, — почав виправдовуватись Колін Дрімс, роздивляючись свої подерті кросівки. — Ніччю не спав, а тут вирубило. Дружина дзвонить, питає де я, а я з просоння дивлюсь, а кругом пітьма! Побіг до дверей, а вони зачинені! До інших — а вони теж заблоковані!

— А чого ж ви подзвонили містеру Роуку, а не комусь із колег? — ніяк не доходило до мене. — Хіба не простіше?

— Може і простіше, але ви це моїй дружині скажіть, яка за цей час поки я спав, вже встигнула мене вкласти в ліжко коханки, коханця, потім в усі місцеві морги й зрештою до свекрухи подзвонила жалітись, — з горем протараторив нещасний. — І якщо Елайзі можна ще щось довести, то моїй матінці ні. Так що я побіг, поки в мене ще цілі кістки та філейки!

Мить — і містер Дрімс зі швидкістю винищувача полетів у напрямку вокзалу. Щось мені підказувало, що він йому не допоможе. Певно це був не перший його проступок, якщо знав чим це закінчується. І скоріше за все, любі жіночки його вже чекали там. Так що злості на нещасного чоловіка в мене більше не було, а от бажання поспати — ще і яке.

Вся наступна ніч нагадувала мені дивовижну мрію. Заявившись додому о першій годині ночі, нам вже не те що цілуватись — жити не хотілось. Сон цілком замінив усі базові потреби та інстинкти розмноження. А враховуючи, що підйом був о шостій...мрія була неосяжною. І для її досягнення потрібно було цілих чотири будильники з інтервалом в п'ять хвилин. З двох телефонів на відстані трьох метрів у різних сторонах, щоб не залишалося ніякого вибору, крім як підняти свої виснажені зади з ліжка і поповзти до катівного пристрою. Так і сталося.

Нелюдь, який придумав фразу «Доброго ранку» мав погане почуття гумору і точно був тираном. Щось мені підказувало, що всі люди, які могли легко прокинутись о шостій були самими натуральними садомазохістами та психами. Ну не могла нормальна людина, яка проспала менш як п'ять годин, бути бадьорою і щасливою. От ніяк не могла. Не дивно, що зранку я нагадувала собі суміш скаженої сови, лінивої панди та дикого цербера. І поки Скай розбирався з постачанням у «Світі магії», пов'язаними з розпродажем, мені довелося пішки йти до «Тихого дому».

Взагалі, ще з першого мого знайомства з цією кав'ярнею, я ніяк не могла зрозуміти, чого ж її так назвали. Навіть о сьомій годині ранку вона не виглядала ні тихо, ні затишно. Навпаки, ще на підході, мене зустрів розлючений чоловік, котрому вхідні двері причинили шматок штанів.

— А не було чого дружині своїй зраджувати!!! — кричали йому вслід двері,  люб'язно відчиняючись перед моїм носом. — А ви проходьте, пані відьмо.  Проходьте.

— Дякую... — спантеличено відповіла. Розмовляти з навколишніми меблями для мене досі було досить важко.

В основному залі було як завжди весело. Нічні п'янчуги вже спали обійнявшись з барною стійкою. Трудяги ві всю снідали за окремими столиками, читаючи ранішні газети. А між ними бігали двоє красенів офіціантів. Недовго думаючи, я підійшла до бару та вмостилась на стілець, розглядаючи якогось дядька. На червоному лиці виднілися слід від помади, перегаром несло так, що з моїх очей проступали сльози. А бідна Люся навіть втекти не могла від нього.

— Люсь, у мене тут до тебе справа є, — почала було я, коли той самий дядько звалився на підлогу і його витягнули на двір офіціанти. — Ти ж знаєш, що скоро розпродаж?

— Знаю, красуне. І що з того? — втомлено пробуркотіла стійка, а я зрозуміла, що шантажувати її совістю в такому стані не вийде.

— Хочеш помститись всім гадам, які тобі на нетверезу голову мозолили стільницю? протягнула, любовно погладжуючи поверхню. — Давай так. Ти збираєш на них компромат, шантажуєш їх ним, задля продажу товарів, а я тобі принесу пляшку якогось смачнючого вина. Хочеш?

— Я була ще згодна на словах про помсту. Не уявляєш, як мене дістали ці люди! — простогнала стійка, змішуючи собі щось міцне в склянці.

— Так, а що тобі заважало це робити самій? Он, двері ві всю насолоджуються кармою.  Чого ж ти тоді терпиш цих наглих телепнів? — не розуміла я.

— Та Алан свариться сильно. І жаліється потім Елі. А та грозиться мені, що оживить спокійнішу барну стійку, яка не буде відлякувати клієнтів! Ніякої совісті! Я тут їх звела, а вони мене позбутися погрожують! Ізверги!

— Люсю, мені здається, що в тебе доля така — зводити всіх. Он, твоє пійло мене зі Скаєм теж звело. Не думала влаштуватись в якусь фірму шлюбної агенції тамадою? Ціни б тобі не було.

— Та цих шкода. Пропадуть же без мене, людоньки бідні. Ще Інсанію з цим Станом треба звести. І бабці твоїй кавалера знайти, а то Лорі вже слухати не може про її походеньки в розвідці. Їй богу з бабою Даною познайомлю і хай собі міряються, в кого більше.