Розділ №19. Кохання в божевільному світі

Як добре, що якийсь телепень таки придумав межі робочого часу. Наївшись до відвалу пуза зі своїми колегами, весь професійний настрій зник, залишивши по собі якусь пацифістичну байдужість. Працювати зовсім перехотілося і злість на дурість клієнтів спала сама собою. Поки Скай домовлявся за розпродаж з нашим складом і продумував деталі, я нудьгувала, вислуховуючи чергові скарги.

— Ви розумієте?! Я замовила тридцять пар маленьких окулярів для моїх змійок, а одні взяли та й побилися! — буркотіла горгона мені на вухо. — І що мені тепер робити?!

— Ви можете оформити повернення. Просто складіть їх назад в пакування і вишліть за зворотною адресою. Через п'ять робочих днів до вас прийде заміна нашим кур'єром.

— Але я не можу вислати всі! Мої змії на голові бунт влаштували, бо вони просто в захваті! — ніяк не вгамовувалась пані Мірорс, поки я добросовісно намагалась не дуже помітно позіхати.

— Значить не повертайте, — сперечатись з клієнтами зовсім не хотілося.

— Але ж Мая залишиться без окулярів! Вона і так в істериці плаче!

— Значить повертайте, — подумки простогнала. Хіба не можна було якось визначитись зі своїми бажаннями? Я розуміла, що розібратися з тридцятьма особистостями було важко, але в чому моя вина? — Послухайте, пані Мірорс, я не можу оформити вам повернення лише частини товару. От уявіть, що ви замовили парфуми й хочете повернути п'ять капель назад. Розумієте? Це не передбачено.

— У мене тут особиста трагедія, а ви мені про парфуми говорите!!! Ніякої поваги до горя інших нелюдів...! Дискримінація!

— Знаєте, у мене є людина, яка зможе розв'язати ваші проблеми. Записуйте номер! — почала диктувати номер пані Мортал. — Гарного дня вам!

Довгі гудки звучали як ціле благословення. А ще більшою маною небесною було сповіщення в програмі про закінчення робочого дня.  Тому щасливо зібравши речі, я стала насильно випихати з офісу усіх працівників, бо сьогодні була моя черга зачиняти офіс. Особливо багато часу це не зайняло. Більшою проблемою було вимкнути всі рубильники й випхати з сусідніх кімнат операторів. Не те щоб їх було багато, але довелося витратити хвилин зо двадцять, бо хтось ще й телефон примудрилася забути.

В офісі стояла непроглядна темрява. Ще раз впевнившись, що світла немає навіть в кімнатах для відпочинку та нагальних потреб, я вийшла з будівлі та відправилась  в магкар Айронса. На вулиці потихеньку брався мороз. Через декілька днів настане зима, але вже зараз у повітрі можна було помітити мокрий сніг. В таку погоду єдине, чого дійсно хотілося — це потрапити додому та поспати. Що я і планувала робити.

— Тайро, як думаєш, ми зможемо продати цей мотлох в «Тихому домі»? — запитав Скай, відводячи нас додому. — Іноді мені здається, що все це марна трата часу і я нічого не зміню.

— Ну чого ти? Повір, ті балакучі меблі кого хочеш вмовлять купити їх. До того ж в тебе є вагомий аргумент на засіданні акціонерів. Бабуся передала мені досить великий відсоток акцій. Вони не зможуть нас так легко позбутися.  

— Думаєш...? Не уявляєш як я втомився від цих всіх заколотів, — мовив чоловік, протираючи однією рукою скроні. Повороти минали один за одним і через хвилин десять ми вже майже були вдома. — Знаєш, якщо нам вдасться втриматись на місці, я хочу викупити повністю всі акції. Мене дістало бути залежним від когось та підкорюватись чужим забаганкам.

— Ти не дуже й то противився моїм забаганкам, — розсміялася я. Машина зупинилася і ми пішли у квартиру.

— Ти — єдина людина, яка може змусити мене добровільно підкорюватись. Правда. Я ніколи ще не відчував себе настільки правильно, Тайро. І це не можна описати словами чи пояснити магією.

— Думаєш, це протримається довго...?

— Скільки б не протрималося, я не буду шкодувати про нас. Про твоє прокляття. Про усе це.

Скай притиснув мене до стіни біля вхідних дверей та повільно поцілував, тримаючи за шию. Мої пальці обережно забралися під його сорочку, бажаючи відчути шкіру на дотик. Чорт, яка ж вона була гаряча...! Після холодної вулиці, здавалося, що можна було обпектись.

— Я так і знала!!! — закричала щасливо якась бабка за спиною Ская, одягнена в чудернацьке плаття з колючками. — От ця, Галька, брехуха! А казала, що не здає квартирантам кімнату! А вона здає, та ще й сімейній парі! Я виграла спір!!!

— Вибачте, щось сталося? — запитала в бабусі, відштовхуючи від себе Ская. — Ви знаєте Гадину Іванівну?

— Та хто ж її не знає? Я така рада, що навіть в зошит не писатиму вас! Амадей програв мені два побачення в робочий час!

Вирішивши, що нічого я від цієї бабці не доб'юсь, швидко відчинила двері та зайшла в дім. Та чудова атмосфера, яка була на коридорі, миттєво втратила всі фарби. Скай теж похитав головою і став роздягатись. В холодильнику чекала порція пельменів, які я відразу ж кинула варити на вечерю. І поки ми старалися зам'яти незручність обговоренням дня ікс, вони вже зварились.

Зі всього виходило, що нам потрібно було принести один з комп'ютерів у кав'ярню, аби пробивати по базі замовлення і відразу ж їх вибивати кур'єрам. Приклади одиничного товару, Айронс планував викласти на підвіконня та барну стійку, аби люди могли побачити та помацати, що братимуть. Гірше за все було те, що треба було якось залучити до цього дійства купу народу в такі короткі терміни. Але й на це я знайшла вихід.

— Пам'ятаєш Люсю? — запитала, коли вечеря була з'їдена і ми вже валялись в ліжку.

— Ти про ту, яка додумалася тебе споїти? Ні за що більше не дозволю їй змішувати нам напої. Не барна стійка, а якийсь алкогольний монстр, — злився чоловік, цілуючи мій лоб.

— Не така вона вже й погана.

— Ти серйозно, Тайро?

— Так, я серйозно. Подивись на це з іншого боку. Я завтра підійду до неї та попрошу допомогти. Все-таки вона провинилась, так що хай допомагає.

— Дійсно думаєш, що це щось змінить? — хмикнув Скай, обіймаючи мене міцніше. — Добре, давай спати. Я дуже втомився сьогодні.