Розділ №17. Чудовий початок дня

Моя. Нещасна. Голова. Щоб я ще хоч раз випила те, що мені намішає жива барна стійка! Та краще відразу в труну лягати чи на трепанацію черепа записуватися. Це ж треба налити щось таке дурне, щоб мене так розвезло! І це ще при тому, що я досить стійко переношу алкоголь... Повернувши голову вбік, помітила свого сплячого красеня, якому я на п'яну голову в коханні зізналася. Не те щоб я шкодувала, але якщо вже так сталося, то було б непогано поексплуатувати свого хлопця на благо моєї тонкої душевної організації.

— Скаю...? — поштовхала його, аби він прокинувся. Через мілке тремтіння повік я зрозуміла, що таки магія давно спала. — Скаю, щоб тебе! Подай мені ліки в тумбочці з твого боку, а? Я знаю, що ти не спиш. Якщо так хочеться поцілунку, просто дай мені ті дурні таблетки, а то голова зараз репне.

— Звідки знаєш? — пробурмотів він, здіймаючись з ліжка і дістаючи ліки. Вручивши мені їх зі стаканом води, чоловік уважно розглядав, як я жадібно пила їх. — Я все ще чекаю відповіді.

— Ще тієї ночі побачила, як ти ніччю вставав. Вирішила підіграти незрозуміло для чого. І якщо ми вже торкнулися цієї теми, то може поясниш для чого був цей спектакль?

— Я боявся, що ти пошкодуєш про нас. Та й досі не впевнений, що не втечеш кудись від мене чи не скажеш з'їхати, — Ай серйозно подивився в мої очі, а потім переплів наші пальці. — Ти вчора...

— Була п'яна і дурна, знаю.

— Сказала, що я твій хлопець. Я це мав на увазі, — посміхнувся він, стискаючи мою руку. — Досі так вважаєш? На свіжу голову нічого не змінилося?

— Змінилося. Я кави хочу і в ліжечко, — від мого дитячого тону, Скай розсміявся. — А що? Я цілком серйозно. Мене вчора власником кол-центру назначили, а я вимушена цілий день сьогодні слухати скарги. От де справедливість?

— Тайро, не змінюй тему.

— Та не змінюю я. І виселяти я тебе нікуди не буду — живи собі. Тільки більше не вдавай, що під моєю магією, — ображено мовила. — Чого б тобі самому не цілувати мене, якщо так хочеться?

— Я обожнюю твої дотики, Тайро. І навіть цю цікаву манеру контролю. Не уявляєш, наскільки мене це притягує в тобі, — зійшов на шепіт Скай. Наблизившись до його губ, ледь помітно провела язиком по них і відсторонилась. — Ти зводиш мене з розуму.

— Може і так, але нам потрібно на роботу. А то не гарно керівництву запізнюватись. Так що страждай собі.

Посміхнувшись, побігла в душ, їсти та вдягатись. На диво, мене чекала кава, про яку я скиглила в ліжку, і гарний настрій Ская. Певно щось всередині нього таки зрозуміло, що я не збиралась в паніці тікати чи проганяти його з віником в руках зі свого нещасного ліжка.

Всю дорогу до кол-центру ми сміялися і раділи життю. Але, як це часто траплялося, радіти довго не вийшло. Поки Скай паркував машину, а я чекала доки приготується  кава в автоматі, біля самих вхідних дверей з'явився ніхто інший,  як Адам Роук. Він стояв у трьох метрах від мене і добросовісно видивлявся когось. Біляве коротке волосся розтріпано стирчало на всі боки, тому чоловік постійно  старався пригладити його. Хоча, цілком можливо, що це було нервове.Он, навіть на ідеально вигладженому костюмі забув затягнути краватку. 

— Скаю! — викрикнув він, побачивши у дверях мого хлопця. — Яка неочікувана зустріч! Останнім часом ми майже не бачимось. Де ти пропадаєш? Чому вдома не з'являєшся?

— Та...дівчину знайшов, ночую в неї. Ви ж самі знаєте, як це буває — молода кров, хочеться гуляти.

— Молодець, молодець. Робота нікуди не дінеться! Відпочивати теж треба, — щасливо торохкотів гад, чіпляючись за руку Ская. — Дівчина гарна? Не золотошукачка?

— Та яке там. Все що її  цікавить — якби поспати подовше, — кинув спокійно Скай, а я мало не засміялася за їхніми спинами. Що правда, то правда! Я досі не знала, яка в нього заробітна плата. — Мені треба йти вже.

— До речі, я забув тобі сказати… В нас через тиждень засідання акціонерів буде. Але то таке, просто поставиш підписи та все.

— Як через тиждень...? — здивувався Скай, повторюючи мої думки. — Чому перенесли?

— Та ти не хвилюйся, все добре. Іди собі, працюй. Мені теж вже треба бігти.

Містер Роук попрощався і моментально зник з коридору, залишивши злого Ская на мене. Втім, я була не менше зла. Бо в нас залишилась неділя аби продати ці неліквідні товари та довести, що компанія рентабельна. Якщо раніше у нас був час на розпродаж і лотерею, то зараз навіть це було під великим питанням. Надто мало.

— На коли ти домовився з містером Хоумом про розпродаж? — мовила, аби якось порушити тишу.

— Через п'ять днів. Але...я зовсім не впевнений, що це допоможе розв'язати проблему, Тайро. Товару надто багато, а часу зовсім обмаль.  Ти ж бачиш, що нам вставляють палки в колеса. Хтось зрізає рейтинги в онлайн ресурсах магазину. Клієнтів не так вже й багато. І я не знаю, як з цим боротися.

— Послухай мене, Скаю. У нас все вийде.

— Думаєш…?

Ледь посміхнувшись Скаю, я поцілувала його в щоку і потягнула працювати. Найкращий спосіб відірватися від одних проблем — це перемкнутися на інші. І бажано не свої. Тому робота в кол-центрі чудово справлялася із цим завданням. Не скажу, що вона вирішувала всі неприємності, ні. Але вона давала змогу зрозуміти, що я адекватна людина і можу вирішити навіть найдурніші проблеми.

Вже сидячи на вхідній лінії, і слухаючи крики з двох номерів одночасно, я подумала, що наше життя було надто несправедливим. От взяти хоча б цей виклик. Жінка замовила товар, але не встигла зняти готівку, аби заплатити кур'єру. Той запропонував їй оплатити карткою, але попередив, що комісія зніме додаткові десять золотих. Це була зовсім мала сума, але клієнтка вперлася рогами й накричала на нього. Мов, чого він не попередив її завчасно. Але він і не мав попереджати за дві години. В його посадовій інструкції прописано, що попереджати має за десять — п'ятнадцять хвилин.

Як результат, клієнтка скандалить, бо кур'єр не хоче відносити на іншу адресу доставку, а кур'єр — бо клієнтка вперлася була рогами й написала на нього скаргу. А їх обох вислуховую я. Я, котра до цього замовлення взагалі ніяким боком не була причасна. Я, яка його не замовляла і не створювала заявку. Я, котра не доставляла його і не прописувала сама ці дурнуваті правила.