Розділ №12. Психологічна допомога

Стрілки годинника повільно рухались по циферблату. Як тільки вони зрівнялись на відмітці "сімнадцять" я швидко прибрала своє робоче місце і почала збирати особисті речі. Зі всіх боків ще лунали останні виклики. Аделаїда Семенівна, як завжди буркотіла клієнту, що він не правий, навіть якщо той дійсно мав рацію. Саліван зі здивованим обличчям повторював в тисячний раз за день – «Ой! Яка ж неприє-є-ємна ситуація!  І як же так могло статись?». Аміна, на автопілоті, п'ятий раз відповідала на крик «Де моя посилка, щоб вас іроди погані!» позіханням і перепитуванням «А де ваша посилочка?». А от Скай здивовано дивився на мої старання швидше втікти.

— Ти не забула про одну милу побічну реакцію, яка нікуди не зникла? — поцікавився він, нишком перехоплюючи мої пальці у повітрі.

— Забудеш тут з тобою, — пробуркотіла я і поклала на його стіл ключі від квартири. — Їдь додому, я пізніше повернусь. Захочеш спати — залиши відчиненими двері й лягай собі. Зранку розбуджу.

— А ти куди на ніч зібралась? — чоловік сховав ключі й підійшов до мене впритул.

— На побачення.

— З ким це? — здивувався Скай, а я подумки розсміялася. Це ж треба було таке. Певно не така я і страшна, якщо ревнував. — Я підвезу тебе.

— З психологом, Скаю. З психологом. Мені випадково перепали два безплатні сеанси і я не хочу, аби вони згоріли.

— А ти не хочеш зі мною поділитися своїми думками? Можемо замовити до додому їжу, випити чогось і поговорити як друзі.

— Випити — це чудова ідея, але до психолога я все одно піду. Відьмине чуття підказує, що вона допоможе нам розв'язати проблему із товаром, — посміхнулася. Ця жінка хоч і була дуже специфічною, але мала вроджений хист розв'язувати важкі задачі, от як ця. — Замов щось додому, я прийду і поїмо разом. Якщо ти не заснеш до мого приходу, звичайно.

— Не засну, не хвилюйся. І підвезу тебе теж. Нема чого ніччю ходити одній.

— Добре, добре.

Ми спустилися сходами до стоянки на підземному поверсі та сіли в магкар. На вулиці дійсно вже було дуже темно та ще й холодно. Не скажу, що я мерзла на кожному кроці, але крижаний вітер пробирав до кісток кого завгодно. А от в салоні їхати було досить комфортно. Ніяких тобі дощів, вітру і снігу. Чудовий винахід, не посперечаєшся.

«Відьмина служба психологічної підтримки» знаходилась неподалік від центральної площі та тієї самої кафешки, де базікали предмети. Всю дорогу я не знаходила собі місця, бо відчувала, що має статись щось важливе. Тому, як тільки Скай припаркувався, я попрощалась з ним та майже вилетіла з магкару, аби швидше потрапити на зустріч до пані Мортал.

На рецепції незмінно панувала місис Валорі, яка навіть не підняла на мене погляду, вдивляючись у якийсь любовний романчик у своїй книзі. Привітавшись з цією дамою неосяжних габаритів, я побігла далі та з розгону влетіла в кабінет до пані Мортал, яка в цей час розмовляла через телефон. Махнувши мені рукою сідати, жінка попросила жестом хвилину і мовила:

— Скажи дітям, що якщо вони будуть говорити погані слова, то тітонька Ела їх в кутки розставить по всій кав'ярні. А Кайрі передай, що у софи не може бути післяродової депресії хоча б тому, що вона не народжувала цих шибеників. Все, бувай Лорі, а то до мене вже клієнтка прийшла, — вона вимкнула телефон, сіла у своє крісло і мовила, — Рада вас знову бачити, як там ваша робота?

— Моя? — протягнула, геть не знаючи з чого почати. Жалітись на низькі продажі людині, яка  тільки що консультувала нелюдя з приводу депресії в дивана, було якось незручно. — Все налагодилося. Але з'явилася маленька проблема.

— Яка? — підозріло уточнила Елайна, відкидаючи на спинку крісла. — Тільки не говоріть, що ви побажали аби всі ваші проблеми зникли й натомість зникла ваша контора!

— Ну що ви! Я ж не настільки ще дурепа! — щиро розсміялася, уявляючи цей жах Добре, що такого не відбулося насправді. 

— Тоді що сталося?

Зробивши глибокий вдих, я почала розповідати про підслухану розмову, дружбу з керівником (тактично замовчуючи наші поцілунки) і проблему із неліквідним товаром, якого виявилось досить багато. Весь цей час, поки я наводила перелік дійсно божевільних товарів, її брова ледь помітно здіймалася вверх, видаючи легкий ступінь здивування. Але за рахунок кількості, вже через десять хвилин та брова мало не дотягнулася до волосся.

— Знаєте, дайте вашому виробнику мій номер. Я йому безплатно надам консультацію. А точніше направлення у психлікарню. Це ж треба було додуматись до такого! А я ще думала, що мій меблепарк схожий на дурдом.

— Ваш меблепарк? — здивувалася подібному слову. — Ви про що?

— У мене ж алергія на каву, і коли я чихаю, то предмети оживають. Нещодавно на мене один псих напав, то я випадково оживила цілу кав'ярню свого хлопця. Ні, там і раніше було декілька балакучих меблів, але після екстракту кави я мало сама не відкинула копита, так ще й силова хвиля була наскільки великою, що кав'ярня проживе найближче століття.

— Це ви про «Тихий дім»? — здогадалася. О це так світ тісний. — Виходить власник ваш хлопець?

— Саме так. І щось мені підказує, що я можу допомогти вам збутися частини товару. Наприклад, влаштувати у кав'ярні Алана такий собі розпродаж, — посміхнулася Елайна, розмірковуючи далі. — Звичайно, доведеться трохи зменшити ціну, але інакше можуть не купити.

— Та це взагалі не проблема! — зраділа я, подумки танцюючи на великому столі. — А коли можна буде поговорити про деталі із власником? Він не буде проти?

— Ну що ви, Алану взагалі байдуже. Одним дурдомом більше, одним менше. Зате клієнтів буде значно більше так ще й безплатна реклама закладу. Давайте я зустрінусь із ним увечері й напишу вам дату. А там вже нехай ваш друг домовляється із ним та обговорює подробиці сам.

— Дякую вам, Елайно! Ви собі навіть не уявляєте, наскільки багато зробили тільки що для мене! Нарешті я зможу розібратися з боргами й почати жити по справжньому.