Розділ №10. Дефіцит поцілунків

Холодний піт вкрив мою шкіру. У вухах нестерпно віддавалось скажене серцебиття. Десь за вікном шумів ранішній дощ, доки я вгамовувала дихання і раділа, що мій сусід по нещастю міцно спав. Нічого, це стане мені гарним уроком. Не було чого, Тайро, бажати на ніч комусь гарячої ночі й жалітись на відсутність тепла. Воно і не дивно, що такі сни приснились. Залишилось тільки якось викинути з думок голий торс Ская, який ніс у своїх сильних руках пекучу батарею. Навіть не знаю, після  чого саме мені стало зранку душно. 

Не довго думаючи, я пихнула тимчасового окупанта мого ліжка в бік. За старою дерев'яною рамою вдарив грім, а йому хоч би що там. Я спробувала ще раз розбурхати його, але результат залишався тим самим, що мене страшенно здивувало. Як так могло вийти, що магія досі трималася? Це ж ненормально!

— Та щоб тебе, Скаю! — простогнала я і повільно торкнулась губами його губ, аби розбудити. За старою схемою, чоловік відразу ж прокинувся, хватаючи мене в оберемок і продовжуючи цілуватись. — Тримай себе в руках, красень. Ти на всіх так зранку реагуєш?

— Ні, лише на тих, хто мені на вухо стогне, — посміхнувся чоловік, щасливо потягаючись на ліжку. А мені раптово стало цікаво, як це він міг почути мій стогін до пробудження. — Що, магія не розвіялась?

— Це ти мені скажи. Коли це ти чув, що я стогнала? — підозріло запитала, здіймаючись з ліжка. — Ти ж спав.

— А ти не помітила? Ти коли старалась від мене відсторонитися, то дуже привабливо...

— Добре, добре! Мовчи краще!

Не вистачало ще слухати про те, як я реагувала на нього. Ні, вистачить з мене такого приниження. Краще он, піду перекушу щось. Переодягнусь в щось офіційне на роботу. Чаю вип'ю. Перестану думати про еротичні сни та спокусливі батареї. А то такими темпами моє серце точно не витримає. 

— Може мені сюди взяти змінний одяг, як гадаєш? — запитав окупант, піднімаючись із ліжка. Ані краплі не соромлячись, він скинув футболку та взяв зі стільця сорочку та став повільно застібати ґудзик. — Вже досить холодно, а опалення досі не увімкнули.

— Який ще одяг? Це був останній раз. Не придумуй собі нічого! — сердилася я. Ні, не тому, що моє ліжко наглим чином приватизували, атому, що в моїй голові не вкладалося, чому магія не розсіялась! — Завтра прокинешся сам, я тобі гарантую!

— Гарантуй-гарантуй. Але розбуди о сьомій, добре?

— Добре...

Схопивши із шафи одяг, я пішла у ванну переодягнутися. Поки Скай приводив себе в порядок, нагрівся чайник і ми навіть змогли в нейтральній атмосфері поснідати печивом з кавою. Саме те, коли на вулиці лив дощ і мерехкотіли блискавки. А ще, гарно зігрівало і закривало рот. Тому, на всі спроби Ая почати розмову про дивне пробудження, він отримував смачний кляп в рот. Хоча, з іншого боку, виглядало це так, наче він насолоджувався тим, що я його годувала з рук.

Вулиці Делірії сьогодні на диво були безлюдні. То там то тут проїжджали поодинокі магкари, стараючись обляпати пішоходів з ніг до голови водою з калюжі. Зазвичай, коли я кудись йшла такою погодою, то приходила наче болотяник. Добре, що сьогодні Скай нас віз в теплому та комфортному магкарі. Не хотілося б промокнути до спідньої білизни.

Всю дорогу до складу, нам не потрапилась жодна людина, аж доки з кущів не вицибнув охоронець. Він був одягнений у звичайнісінький костюм, на шиї висів бейджик з іменем та посадою. Та й загалом він мало чим відрізнявся від інших охоронців. Ось чому я здивувалася після його привітання.

— Містере Скаю, щиро радий бачити вас тут! — засяяв він у посмішці, хапаючи керівника за руки й...цілуючи їх. Від такого вітання ми дружно витріщились на чоловіка. — Вам щось показати?

— Та ні, Джордж, не треба... — зніяковів той самий керівник, проходячи в глибину складу. Коли охоронець зник із зони видимості, він підозріло запитав. — Тайро, а тобі не видалась дивною його поведінка? Що ти там мені буркотіла на вухо? "Скоро тебе всі підряд будуть цілувати"? Я тобі гарантую, кожен раз, як хтось буде до мене простягати свої губи, я буду тягнути свої до тебе. Чула?

— А я то що? — засоромилася, повністю розуміючи свою провину. Навряд чи Джо із великого кохання розпустив слинки на долоні Ская. — Послухай, це ж просто збіг.

Скай тактовно промовчав і сунувся вздовж нескінченних стелажів. Через магічний зменшувач, орієнтуватись в просторі було набагато зручніше. Весь товар був упакованим у компактні коробки, які будь-який кур'єр міг привезти покупцю, не ламаючи при цьому свій хребет. Мені це теж було дуже вигідно хоча б тим, що на них був зображений товар і мались невеличкі записки з описом. Треба було лише передивитись їх і відібрати найдивніші, чим я і зайнялась.

Свята Інсанія, який псих взагалі міг придумати такі товари? І ще важливіше, який псих вирішив поставити їх на конвеєр у «Світі магії»?! Ні, порвані презервативи виявились це не найдурнішим винаходом! А як вам крем для випадіння зубів? А калькулятор, котрий неправильно рахує? А феромони для відводження залицяльників? І найжахливіше, що таких товарів було багато.

Дивлячись, як лице Ская насупилося, мені хотілося матюкатися. Ні, якщо ми не розв'яжемо цю проблему, то я можу втратити роботу і ніколи в житті не погасити ті дурні кредити. А я ще пожити хотіла в цьому світі! Сім'ю завести, друзів, коханого. А поки не виберусь із цієї боргової ями, я нічого не зможу зробити із цим.

— Містере Айронс? — здивувалася молода дівчина в окулярах, підходячи ближче до стелажа, біля якого ми зупинилися. — А що ви тут робите?

— Перевіряли товар, Анія. Нічого такого, — чоловік посміхнувся, а по моїй шкірі пробіглась хвиля роздратування. Бухгалтерка підійшла до Ская і поцілувала його в щоку, поки я винищувала їх поглядом. — Думаю, нам краще потім поговорити.

— Чого б це? — здивувалася вона. — Ви ж хотіли попросити у мене щось.

— О, так, я забув уже.  Пошукай документи по нашому кол-центру. Хто власник, коли, що і як. Добре? — Скай перевів погляд на мою розлючену пику і продовжив. — Можливо, хтось нахімічив із документами. Тому тримай все в секреті, особливо від мого дядька.