Розділ №5. Сплячий красень

Яке ж чудове слово «вихідний». Від нього завжди віяло якимось теплом, романтикою та кавою зранку. Я завжди мріяла досхочу відсипатися, не хвилюючись за вічні підробітки, борги та голод, а натомість завантажувала себе чим могла, аби просто триматись на плаву. Після стількох років у біганині, було незвично нікуди не спішити вранці. Напевно, навіть не звичніше за напівголого чоловіка в моєму ліжку.

На годиннику виднілася дев'ята година ранку. Я машинально потягнулася до Ская, аби штовхнути його. Хто знав, може магія вже вивітрилася і мені не доведеться працювати садистом-принцом, який безжалісно не давав поспати втомленій нещасній дівчині? Але, на жаль, доля вирішила інакше. Простогнавши й знову насварившись на свій дурнуватий язик, я ледь помітно поцілувала чужі губи й відразу ж відхилилась. Не хотілося, аби ці вимушені міри привели нас до розбитих сердець,  втрати роботи й знищеної печінки.

Не знаю чому, але на цей раз поцілунок не подіяв. Чоловік як спав, так і продовжував спати. В якусь мить мені здалося, ніби вії ледь поворухнулися, і я навіть спробувала покликати його, але певно такого невагомого поцілунку виявилось мало. Та й на тверезу голову я не могла згадати, як ніччю будила цього красеня. В думках лише прокручувалась мить, коли він радо прокинувся.

— Хоч би ця магія швидше розвіялась. Я не хочу залазити у пастку робочих стосунків, коли знайшла хоч якусь можливість триматися на плаву. Чуєш, Айронсе? Давай швидше закінчимо з цим прокляттям. Прокидайся вже!

Зробивши глибокий вдих та видих, я повільно нахилилася до блідих, потрісканих губ і провела язиком по них. Стараючись м'яко цілувати Ская, я навіть не помітила в який момент нічна сценка повторилася, і коли саме його долоні знову почали мене притягувати ближче. Як і ніччю, Скай швидко розплющив свої сонні очі, втягуючи мене в поцілунок, від якого я намагалася відсторонитися. Але дарма. Серце знову скажено забилося, зрадницьки насолоджуючись ніжними дотиками. Свята Інсаніє, невже так буде кожного разу?

— Та ніяке серце не витримає подібного! — промовила вголос, відхиляючись якомога далі. Цей чоловік обіцяв мені дуже швидку смерть від розриву аорти на фоні невзаємного кохання. 

— І тобі доброго ранку, Тайро, — по доброму посміхнувся чоловік. — Ти завжди зранку так бурчиш?

— Ні, лише коли вимушена цілувати незнайомців, аби вони не проспали половину свого життя. Таке собі задоволення, треба сказати.

— Якщо я так не подобаюсь тобі, просто побажай мені не спати й на тому закінчимо все це, — похолов чоловік, злізаючи з ліжка та одягаючись у вчорашній одяг. — Я знаю, що далекий від ідеалу, але це не я накладав заклинання.

— Я не можу. Правда, не можу. І мені жахливо прикро, що ти вимушений усе це терпіти, — хилитала головою, дивлячись на вицвілі шпалери за його спиною та старі меблі в кімнаті. Останнє, що мені хотілось — прив'язувати до себе чоловіка, котрий звик жити в нормальних умовах. — Вибач.

— Не варто, Тайро. Якщо це настільки тебе пригнічує, то забудь, добре?  Тепер, це лише мої проблеми і я сам з ними справлюсь. — Скай підійшов до виходу та почав взуватися.

— Ти смієшся? — я дивилась, як він випрямився і потягнув за ручку дверей, та не вірила своїм очам. Як він зібрався справлятися з цим самотужки?

— Ні, я абсолютно серйозно. Думаю, в нас обох виявилась важка ніч. Останнє, що мені хочеться після неї — змушувати одну буркотливу відьму цілувати себе. Так що до завтра. Дякую за сон.

— Тобто?! — крикнула я у двері, котрі зачинились перед моїм носом.

Ні, я абсолютно не розуміла цього чоловіка. Ба більше, він мене ще більше не розумів чим я його, бо думав, що зможе справитись із цим самотужки! Як?! Тайро, щоб тебе, як ти примудритися вляпатись у таку дурну ситуацію?! Він же вирубиться ввечері посередині вулиці, а ти його не знайдеш потім. І що тоді? Напишеш об'яву на сайті? «Так і так, шукаю сплячого красеня, який неперевершено цілується і має власну компанію. Не кусається, до душу привчений. Хто знайде, дзвоніть відьмі за номером. У винагороду дам...а нічого не дам, бо немає в мене нічого, крім старої однокімнатної квартири! А вона мені й сама треба». Аж смішно стало.

Дурні думки перервав дзвінок телефону. Піднявши слухавку, я почула голос Аделаїди Семенівни й ледь стрималася аби не висловити їй усе, що про неї думала. Якби не ця командирка в спідниці, ми б і далі жили своїм абсолютно буденним життям, без всіляких магічних заклинань і гарячих поцілунків. Не знаю як він, але я твердо вирішила помститися їй за такий прекрасний збіг долі. Головне вчасно побажати їй найти собі гарну подружку, з таким же характером і удачею.

— Доню, як там твоя голівонька? Не дуже болить після вчорашнього? — надто солодко почала жіночка. — У нас тут проблемка на роботі, ти не могла б заступити в нічну зміну?

— Яка ще проблема…? — занепокоїлася.

— Саліван і Аміна вчора дуже приємно провели час, а сьогодні ще приємніше відпочивають в лікарні. У нас тут завал. Видзвонюю всіх підряд.

— Невже більше немає кому? — простогнала. Виходити на додаткову зміну взагалі не хотілося, особливо після недавніх подій.

— Немає, немає. Це була б жива наша начальниця, пані Айла, то вона б миттю найняла б додаткових людей. А так, ніхто не має права без нового спадкоємця щось робити, — ім'я бабусі гостро вкололо моє серце. Сильно захотілося обійняти її хоч раз в житті й пожалітись на все це божевілля, котре на мене звалилося. Але її не було. —  Викручуємось, як можемо. То що? Ти в ділі?

— В ділі, куди ж я дінусь?  — стомлено спитала. Хотілося б відпочити, але в майбутньому ця контора буде моєю, і мені варто попіклуватися, аби вона дожила до того далекого часу. — На котру прийти?

— На сімнадцяту, дитинко.  А я може кого ще видзвоню до того часу. До речі, а як ви вчора добралися зі Скаєм додому? — хитро запитала Аделаїда Семенівна. — Кайтон мені вчора доповів, що ви поїхали разом на таксі.

— Чудово добралися! — не витримала я. — Навіть не уявляєте, наскільки! Таксист від бога! Я вам гарантую, таких прекрасних вражень у мене не було за все свідоме життя!