Розділ №2. Важке життя

Кабінет гудів зі всіх сторін. Він нагадував мені щось середнє між бджолиним вуликом, в якому всі безперестанку працювали, і базарчиком, де власник лавки щось не поділив з покупцем. Кругом кипіли емоції, буркотіли у вимкнений мікрофон і всіма силами старалися догодити клієнтам, котрі місцями з розуму посходили. Певно сьогодні були якісь магнітні бурі. Іншої причини для стількох конфліктів на рівному місці я не могла знайти, скільки б не думала про це.  

Якщо раніше я вважала себе психованою через періодичні зриви контролю магії, то з кожним новим днем я впевнювалась, що була ще досить адекватною. І відносно клієнтів, і відносно колег.  А зрівнювати мені було з чим, компанія тут зібралась дуже цікава. Наприклад, містер Айронс мав чудову здатність бути байдужим абсолютно до всіх претензій. Іноді, я навіть з боку чула, як через його навушники кричали психовані нелюді. В таких випадках він знімав їх, спокійно ставив на стіл, пив свою каву і, коли крики стихали, продовжував говорити абсолютно однотонним, машинним тоном, як варто вчинити у даній ситуації.

А от інший оператор — Аделаїда Фріденберг, після кожного неадекватного клієнта декілька хвилин жалілася на нього своєму комп'ютеру. Він, правда, нічого їй не відповідав, але складалося враження, ніби вона мала з ним телепатичний зв'язок. Хоча, цілком можливо, що всьому виною був її сорокарічний стаж на цій роботі та поважний вік. Треба буде порадити сходити їй на зустріч до Елайни Мортал. Вона свого часу мені допомогла не кинути все, значить їй теж допоможе.

А от останні два оператори, котрі сиділи зі мною в одній кімнаті, мене майже не дивували.  Аміна з Саліваном жалілися один одному на своїх унікумів. Збоку здавалося, ніби вони давно вже знайомі та мали багато спільного. Хоча навряд чи можна було назвати спільним їхню нервову систему. Щось підказувало мені, що після такої роботи від неї нічого не залишалося. Втім, шосте чуття мені доброзичливо буркотіло, що я і сама скоро стану не менш дивною.

Черговий раз приймаючи виклик, я натрапила на якусь бабцю:

— Доброго дня. Вас турбує служба підтримки магазину «Світ Магії». Мене звуть Тайра, що у вас сталося? — почала я зі стандартної фрази, сподіваючись, що робочий день скоро закінчиться.

— Дитинко, я тут зі своїм кавалером замовляла у вас дві пачки зошитів на дев'яносто шість сторінок в клітинку, а прийшли в лінійку. Замовлення номер тисяча двісті п'ять.

— Так, бачу. Але, на жаль, у чеку вказано, що вони мають бути в лінійку. Ви самі натиснули кнопку й підтвердили замовлення, — ввічливо уточнила. Цікаво, а навіщо цій старенькій здалося стільки зошитів? Для внуків? — Вибачте, але я не можу...

— Постривай хвилиночку, — протягнула бабця загрозливим тоном і почала на когось сваритися. — Амадею! Тобі мало було того, що я витратила на тебе свої кращі роки розвідки, то ти вирішив ще й зазіхнути на третину моєї пенсії своїми комп'ютерами? Так ще й замовив у лінію, ізверг! І що мені з ними тепер робити?

Бабусю  стало дійсно шкода. Не знаю, чому їй було принципове саме таке розграфлення сторінок, але ж дійсно грошей пішло багато. Сто зошитів коштували досить дорого, хоч і ціна рахувалася, як за гурт. Вона  витратила частину своєї пенсії, ще й так переймалася... І, як на зло, протокол забороняв повернення товару, у випадку помилки з боку клієнта...хоч би вони дійсно перемалювались самі собою на клітинку! Будь ласка!

— Даночко! — почулося на фоні буркотіння. — Я ж для тебе старався, люба...ти почекай, вони ж магічні, чесне слово. Я тобі бородою клянусь!

— Дивись мені, старий буркотун. Якщо обманув, ні на єдине побачення з тобою більше не піду! — гаркнула бабця і повернулася до мене. — Вибач, донечко, за турботу. Гарного дня тобі.

В навушнику почулася тиша, але легше від цього не стало. Люди похилого віку часто плутали замовлення і віддавали за них свої останні гроші. Я довгий час перебивалася однією вівсянкою, тому знала, як воно. Від ситуації почало нудити. До кінця робочої зміни залишилося якихось п'ять хвилин і я до останньої хвилини виглядала в екрані сповіщення про завершення робочого дня. Як тільки-но воно вискочило, я скочила зі стільця та стала збирати свої речі. 

— Так, не розходимось! — забуркотіла Аделаїда Семенівна, попрощавшись зі своїм комп'ютером. — Якщо хто забув, сьогодні в нашої зміни п'янка на честь нової працівниці. Ми зобов'язані відсвяткувати це смачним тортиком і запити ще один день, коли ми не оглухнули через істеричні крики, чимось міцним!

— А пішли! — мовила Аміна Лайт, на ходу фарбуючи свої губи червоною помадою. — В мене якраз настрій слушний і зарплату видали. Хто знає гарну кафешку?

— Є в мене на думці чудове місце... — протягнула хитро пані Ада, натягуючи на себе пальто у квіточки. — Називається «Тихий дім». Після сьогоднішніх клієнтів саме воно! Розслабимося, поїмо. Повар там, до речі, така лапочка! Готує божественно! Єдине що, там дуже людно і може бути трохи шумно.

— Це їх проблеми... — байдуже кинув Скай і позіхнув. — Я хочу напитися і поспати. То ж давайте швидше покінчимо з цим і підемо на свій заслужений вихідний. Я замовлю таксі й заплачу. Спускайтеся, як зачинете офіс.

Містер Айронс вийшов за двері, поки я не могла прийти в себе. Про те, що мала бути п'янка — я не знала. За цими всіма скандалами якось забула, що треба проставитись перед колегами. Але найбільше мене здивувало його бажання заплатити за всіх і те, що це нікого не здивувало, крім мене. Виглядало так, наче це траплялося не вперше.

— Пані  Аделаїдо, а чому він вирішив заплатити за нас? Це обов'язок всіх начальників? — поцікавилася.

— Тьху ти, дівчинко. Та де ти таких начальників бачила? То ж нонсенс! — розсміялася жіночка, любовно погладжуючи бік вимкненого ноутбука на ніч. — Айронс просто напряму зацікавлений у нашій гарній роботі.

— Чому це? — ніяк не розуміла я, до якої думки мене старались довести.

— Магазинчик, який ми обслуговуємо, колись створила його мама. Але вона померла декілька років тому і Скаю довелося налагоджувати роботу самому. А щоб краще знати, як покупці реагують на товар, чого хочуть і що шкодить бізнесу, він періодично бігає по різних відділах працювати. У цьому місяці красень знову наш. Так що розслабся, дівчинко, і насолоджуйся халявою. Зарплата прийде день в день і без всіляких затримок. А цей хлопчик ще й годуватиме нас гарно.