Розділ 1 "Самотність?"

«Відьмина ніч»

Автор – Banana1

Розділ 1

«Самотність?»

• Оповідач – Всім привітик! Як поживаєте? Сподіваюся що добре, а це новий романтичний фанфік то ж вмощуйтеся по зручніше та спостерігайте.
• Оповідач – Це була холодна осіння ніч а земля вкрита пожовклим листям а дерева занурилися у сон, ця холодна темрява окутала вулиці, і лиш ліхтарі хоч трішки розганяли її з тротуарів, й тьмяне але таке близьке до серця світло місяця світило вдалі

• Дівчина - *хекає на руки*  холодно нині…

• Оповідач – серед цієї осінньої краси йшла собі самотня дівчина одягнена в легеньку куртку, стояла тиша яку розмішували кроки цієї дівчини а погляд був самотньо спрямований в низ й виднівся сум в її душі, поглянувши в ці очі можна було відчути холод що лунав з її спустошеного серця, схоже що дівчина лишилися лиш одна. Її шлях лежав до місця яке зазвичай називають домом.

• Дівчина – я вдома..

• Тиша..

• Дівчина – ех.. нічого нового.. і на що я могла лиш сподіватися ?

• Оповідач – Дівчина посміхнулася опісля чого посмішка майже одразу спала, знявши взуття вона направилася до дивана, і навіть не знявши куртку лягла на нього й заснула. Поки вона спала їй чомусь снилися відьмині капелюх та мітла, також снився котячий ошийник та крила.

• Дівчина - *позіхає* ех.. і ось наступив черговий осінній ранок, потрібно випити принаймні чаю аби зігрітися

• Оповідач – Вставши з дивану вона направилася до своє простенької кухоньки де і заварила собі чаю та дістала телефон, розблокувавши вона відкрила один з додатків та почала дивитися на малюнки різних людей.

• Дівчина - *тяжкий подих* навіть малюнки виглядають більш живими чім я..

• Оповідач – допивши чашку чаю вона пішла й зняла куртку, і сіла за свого комп’ютера, запустивши графічні програми взялась за виконання замовлень. День пролітає дуже швидко коли працюєш, яке ж швидкоплинне життя аж сумно стає коли все так летить а ти все стоїш та повторюєш одне й теж з дня у день. Так можна описати життя цієї дівчини

• Дівчина - *поглянуло у вікно* знов вечір як і вчора; і позавчора… *потягується* потрібно прогулятися а то все тіло заклякло

• Оповідач – Дівчина знов надягнула свою стареньку куртку, та вийшовши з дому, попрямувала в далину не маючи цілі але мала шлях. Її замкнута, порожня душа прямувала кудись, вона бажала забутися; розчинитися в оточені та отримати спокою та заповнити порожнечу в собі. Гуляючи по темним вулицях в неї виникало відчуття злиття з оточенням, й поки вона йшла то поглядала на свою руку роздивляючись її форми та задумуючись що «це моя рука.. така складна штуковина і я можу нею контролювати? Якщо так задуматися це неймовірно»

• Дівчина – який же прекрасний місяць, його світло немов зовсім інше, це світло дозволяє розкритись душі та... пізнати себе знов, хіба це не прекрасно? *хіхікає* добре що вулиці порожні, а то почув би мене хтось то подумав що я якась навіжена

• Оповідач – І ось чергова прогулка скінчилась і дівчина повернула до дому знов без сил, але її душі стало трохи легше, то ж вона знов впала на ліжко й майже одразу заснула. І це повторювалося з дня у день, і от в один із дощових днів Дівчина працюючи над замовленням задумалася

• Дівчина – а заради чого я взагалі роблю це все? Я живу заради того аби жити? Але якщо це так то тоді взагалі який сенс цього всього? Задля чого чи навіть кого я це все роблю? Я втомилася від цього всього, я більше не можу! Я відчуваю себе такою… порожньою? Немов все живе що колись було в мені згоріло від полум’я цього життя *тяжкий видих*  піду краще прогуляюся та подихаю свіжим повітрям.

• Оповідач – Дівчина вдягнула свою куртку та взявши зонта вийшла на двір, чорні хмари затягли все небо з якого падали краплі дощу та падаючи змочували холодну землю, не мов намагаючись змити весь той жах страх та відчай що були на ній та у повітрі. Дівчина все так же йшла не знаючи куди, її душа намагалася звільнитися із кут печалі та самотності але… ті ї кути все ніяк не під давались і лиш стягувалися та ставали важчими, її квітка душі все більше та більше занепадала і от-от була готова зав’янути.

• Слабкий котячий писк

• Дівчина – що це? Звідки луна цей звук? Потрібно негайно глянути звідки він луна

• Оповідач – Дівчина ринула з усіх ніг до звуку й дійшовши до нього знайшла під кущем ослабле й наскрізь промокле чорне кошеня

• Дівчина – бідося як же ти тут опинився? Потрібно тебе швидше висушити та відігріти!

• Оповідач – Вона підібрала кошеня та поклала його у внутрішню кишеню куртки та трохи не до застібуючи її відправилася до дому. Дійшовши до нього вона взяла рушничок та витерла його, оглянувши його вона зрозуміла що це дівчинка і те що наче травм в неї нема

• Дівчина – хм.. ошийника немає та й ти така ослабла що скоріш за все мені доведеться тебе лишити у себе, і раз ти будеш жити у мене то я повинна тебе якось називати.. то ж як би мені тебе назвати? Хмм.. назву тебе (Hope) Хопі ну що ж давай тебе нагодуємо!

• Оповідач – З першого погляду на Хопі у дівчини вперше за довгий час стало теплішати на душі а серце тріпотіти, схоже що її кути почали ставати трохи легшими та менше сковувати її душу

• Дівчина – Так ти Хопі а я Луйорін, ну або ж Лу, сподіваюсь що ми будемо з тобою гарною парочкою *посміхається*

• Оповідач – з моменту появи Хопі дім разом з самою дівчиною почав поступово мінятися, почали з’являтися нові меблі та одяг а дім поступово почав наповнюватися затишком. Кішечка виявилася доволі ласкавою та спокійною, й коли її господарка працювала над замовленням Хопі частенько полюбляла  влягатися між ніжок та спати в них. Й ось Жовтень поступово починав доходити кінця, що значило що наближається свято назване «Хелоувін» що означало що час прикрашати дім

• Лу – так ну наче як я купила все необхідне, ех як же я давно не святкувало його, в мене від цього все немов бринить в середині!

• Оповідач – Луйорін почала діставати з пакетів всі прикраси та гадати де б їх повісити, на їх брязкіт прибігла Хопі та почала бавитися з іграшками що лежали поруч що в підсумку привело до того що вона заплуталася в одній з них

• Лу – Хопі! Що занудьгувала без мене? Мала ти бешкетниця *посміхається* ходи но сюди зараз розплутаю, за одно допоможеш мені

• Оповідач – Луйорін розплутала бідосю із цієї пастки та поклала ту в спеціальну котячу кишеньку в себе в кофтинці й увімкнувши музику почала прикрашати свій невеличкий дім. І от вже на вечір прикрашання було скінчене то ж наше дуо лягло на диванчика та увімкнувши аніме почало наминати смаколики.
• Оповідач – у вікно посвітив місяць а на годиннику пробило 0:00 й почало відбуватися щось дивне, Хопі що лежала в Лу на животику щось прокинулася а її шерсть стала дибки й через кілька секунд на місці Хопі лежала вже якась жінка в капелюсі та одязі як у відьми

• Лу – т-ти хто чорт забирай така? І де моя Хопі?
• Жіночка – ой-йо-йой господарко ви мене не впізнаєте?
• Лу – яка я ще тобі господарка? І що ти робиш в моєму домі!
• Жіночка – Господарко ви що мене розумієте!?

• Оповідач – схоже що Хопі була запечатаною відмочкою в тілі кошеняти і схоже що Лу виконала якісь умови для зняття печаті 

• Жіночка – Господарко нарешті ви мене розумієте! Нарешті я можу висловити вам свою подяку за моє спасіння
• Лу – постривай.. тобто ти і є Хопі?
• Жіночка – Нарешті ви мене впізнали господарко!

• Оповідач  - Хопі дуже зраділа тому що її нарешті впізнала її господарка, від чого та кинулася в обійми до неї

• Лу – Полегше мені вже дихати нічим!
• Хопі – вибачте господарко! *опустила свій погляд до долу*
• Лу – кхм.. можеш підняти свою голову, то ж як тебе було звати до того як я тебе знайшла?
• Хопі – ну я вже погано пам’ятаю але наче як мене звали «Натарія відьма ночі» це одне з того що я пам’ятаю…
• Лу – агась.. то ти не пам’ятаєш хто і чому тебе запечатав?
• Ната – нажаль ні господарко..
• Лу – і чому ти мене називаєш господаркою до сих пір? Ти ж наче вже не кошеня
• Ната – наскільки я пам’ятаю  «той хто розпечатає відьму стає її господарем» якось так, а в підтвердження на господарці та її відьмі встановлюється печать у вигляді зірки та шиї

• Оповідач – Луйорін схопила дзеркало і дійсно, на її шиї заді була печать у вигляді зірки що дуже була схоже на татуювання.

• Лу – схоже ти не брешеш.. пропоную лягти поспати а то моя голова вже геть не розуміє що тут відбувається, правда в мене є лиш один диван на якому я і сплю то ж…
• Ната – не переживайте господарко, я можу поспати разом з вами як ми ще весь час і робили
• Лу – ну як знаєш, зараз розкладу його аби ми обидві на ньому помістились

• Оповідач – І от вони лягли спати, але Лу було доволі складно заснути через все те що з нею щойно відбулося та і всю ніч до неї прижималася Ната та ховала своє обличчя їй в животика точно так же як робила це будучи кошенятком. На ранок Лу прокинулася але Ната вже знов була кошенятком що спало під ковдрою

• Лу - *поглянула під ковдру* може мені це все наснилось?

• Оповідач – Лу потягнулася до дзеркала що лежало неподалік й поглянувши в нього вона помітила що печать все ще на місці

• Лу – схоже що не здалось…