1

Жила собі в глибині лісу відьма.  І, як усі відьми в казках, а ця історія перед тобою- це точно казка, вона була прекрасна. З довгим чорним волоссям, з величезними очима, в яких відображались зорі, коли відьма опівночі виходила зі своєї хижі до неба - щоб проводити ритуали, з шкірою, яка не боялась холодних вітрів - бо вітри любили відьму і своїми поривами лише пестили  її та грались із її волоссям.

Відьма жила і не знала горя. Бо в природі немає такого поняття, як «горе». Таке є лише у людей.

В країні, де стояв це дрімучий ліс, як і має бути по закону казок, був король. Не молодий, але і не дуже старий, хоча сивина пофарбувала сріблом деякі прядки в його волоссі і бороді. Король, хоч і жив серед людей, також не знав горя.  Бо горе не може просочитись  крізь  високі замкові мури, крізь глибокі рви, крізь варту короля, крізь багато вишиті гобелени і шовк, якими прикрашені стіни королівських покоїв.  Колись у короля була королева, бо це - обов’язковий пункт для казкового короля. Королева померла при пологах - бо це обовʼязковий пункт для казкової королеви. І  лишила по собі дівчинку-маля, яка мала вирости в прекрасну принцесу, згідно казковим законам.

 У маленької принцеси було все: найкращі сукні з найдорожчих тканин, найкращі книжки казкок з усього світу, найкращі нянечки і годувальниці, найкращі смаколики, на які був здатний королівський кухар, найкращі вчителі, яких скликали з різних країв. Не було лише батьківської любові. Бо любов не може просочитись крізь  високі замкові мури, крізь глибокі рви, крізь варту короля, крізь багато вишиті гобелени і шовк, якими прикрашені стіни королівських покоїв.  Бо любов не може зародитись там, де її ніколи раніше не було.