Глава 3

Маринка ніколи ще так не хвилювалася, як перед поїздкою до церкви. По-перше, вона не знала, як поводитись, адже в храмі зберуться родичі молодих. Відчувала себе, наче Вірка Сердючка, яка прикидається родичкою нареченої. А по-друге, не спитала, о котрій буде те вінчання? Згадала тільки, що зазвичай це відбувається після реєстрації в ЗАГСі, отже раніше десятої робити там нічого.

Щоб трохи заспокоїтись, Марина вирішила піти пішки, добре, що місто в них маленьке, не треба давитися в транспорті чи замовляти таксі. Тим більше впевненість в собі з вчорашнього дня з’явилась. Точно не вийде як в день її всесвітнього позору. Як зараз перед очима постала картина: ливнівка і підбор нових туфель, що застряг в решітці. 

Тоді до неї на допомогу примчав справжній принц на білому коні, ну як принц - дуже вродливий хлопець, що просто спускався сходами. Наче у повільній зйомці опустився на коліно, щоб витягнути той клятий підбор. І ось тоді Марина згадала, до на ній коротка спідниця, а під нею… дідько - такі зручні хебешні труси в яблучках, яким вже на смітнику прогули ставлять. Довелося в сірка очей позичати, а самій тікати швидше з місця катастрофи.

Сьогодні, правда, Марина одягнулася як порядна прочанка, навіть хустку взяла з собою, то ж розраховувати на зустріч з чоловіком мрії було не варто. У всякому разі до вінчання з удачею. З такими думками вона неспішно переходила дорогу, коли просто перед нею як з повітря виникла чорна кішка. Наче скажена пробігла під ногами і кинулася геть. В останній момент Марина почула свист гальм та ледь встигла відскочити від авто, що залетіло аж на пішохідний перехід. Водій майже одразу вискочив та кинувся до неї.

-З вами все гаразд? - виглядав він так, що можна без гриму брати на роль вампіра, бо зблід навіть більше неї. Такого точно можна було на гелловінську вечірку запросити. - Я вас не зачепив?

-Як вам сказати… 

Марина й сама не знала, чи все в неї ціле, бо капот тільки торкнувся її та вибив з рук сумочку. Вона нахилилася підібрати свої речі і треба ж такому, побачила на протилежному боці знайому стару з кравчучкою. Коліщата поскрипували, аж зуби зводило, а бабця пересувалася так швидко, що вже за хвилину зникла за рогом. Чи може то й не вона була? 

-Відвезти вас в лікарню? - голос водія повернув на землю й Маринка тряхнула головою, точно вже ввижатися починає після безсонної ночі! 

-Ні, дякую! Я в нормі. 

От до ескулапів вона точно не бажала потрапити і хотіла заперечити, та раптом відчула, що її обережно тримають за руку. В голові промайнула шалена думка, а може ось вона - удача? Навіщо в ту церкву ходити? Водій був одним з тих, хто легко міг заволодіти жіночими фантазіями. Зріст, зовнішність і вік, просто три в одному. Ще й на іномарці, отже, не бідного десятка. Можна б і ризикнути, якби заздалегідь дізнатись статистику, як часто таке ДТП закінчуються весіллям?  

-В такому разі залиште собі мій номер. Про всяк випадок, якщо знадобиться допомога, одразу телефонуйте! - він поглядав на годинник, наче кудись запізнювався. - Запишете? 

-Гаразд. Тільки думаю, як вас назвати.

-Я не представився, Юрій. А ви? 

-Марина.

-Гарне ім’я. Знаєте, що його пов’язують з Венерою, яка вийшла з морської піни?

Маринка здивовано підвела брову. Невже романтики ще не перевелися? На мить вона потонула в сірих очах, але хтось наче почав нашіптувати на вухо: цей точно поспішає одвезти молодшого сина в басейн, а в перерві зустрітися з коханкою! Не ведися на його солодкі промови! 

-Не знала, - посміхнулася вона. - Але мені вже час!

Про всяк випадок глянула через плече, чи не стежить за нею стара з підземки, але, на щастя, вулиця була пустою. Коли хлопнули дверцята авто і Юрій поїхав по своїх справах, Маринка теж оговталась і поспішила до церкви. Потрібні слова написала заздалегідь на папірці і вирішила зайвий раз повторити, бо в казках одне неправильне слово могло все зіпсувати. Йшла й нашіптувала, а серце так і калатало в грудях  у передчутті щасливого повороту долі. Навіть не одразу помітила, що до церкви дійсно з’їхалося кілька машин і люди почали потроху заходити, пропускаючи наречених. Як тільки за останнім зачинилися двері, Марина набралася мужності і непомітно прослизнула всередину. 

Може сонячного дня тут і було святково, але зараз кругом панувала напівтемрява, яку розвіювали тільки вогники лампадок та свічки. І  треба ж такому, вловивши запах ладану. вона одразу згадала як в дитинстві підслухала одну розмову.  Сусідка казала мамі, що якщо в церкву прийде відьма, їй на плечі сідає нечистий і тоді вже від нього не здихаєшся. А щоб від хвостатого позбутися, треба було йому наречену знайти і обручку їй подарувати. Це вони про бабу Параску Лук’янчиху розповідали, але в Маринки від страху аж в очах потемніло. То от шо клята бабця насправді задумала!